Українська радянська державність в контексті реалізації більшовицької моделі централізованої держави. 1918 - 1929 рр. (історичні аспекти проблеми) | Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

права. Дослідження їх грунтувалися на вузькій джерелознавчій базі, що обмежувалася законодавчими актами, і не могли розкрити дійсний стан стосунків між радянськими республіками та центром. Тому, характеризуючи суть радянського федералізму та визначаючи державно-правовий статус республік у складі Союзу РСР, автори виходили із зовнішніх проявів суверенітету республік, задекларованих у конституційних актах. Але при визначенні форм об'єднання республік до утворення СРСР спостерігався відступ від загальноприйнятих партійними колами офіційних догм, що визначали стосунки як розвиток радянської соціалістичної федерації. Стосовно цього варта уваги як спроба спростувати федеративний зв'язок республік на той час точка зору М. Палієнка та М. Рейхеля<$FДив. : Палиенко Н. И. Конфедерации, федерации и Союз социалистических советских республик. -- Харьков, 1923. -- С. 48; Рейхель М. О. Очерк конституционных взаимоотношений советских республик. – Харьков, 1925. -- Ч. 1. -- С. 51. >, які розглядали договірні відносини радянських республік як конфедеративні. Проте, виходячи з аналізу фактичних стосунків, дослідники не враховували при цьому принаймні двох обставин: відсутності правового документа, що закріплював би створення конфедерації, та відсутність рівності республік у стосунках з Росією і підпорядкування їх управлінським структурам РСФРР. Іншу позицію займав дослідник-правник В. Ігнатьєв, який вважав, що союзна держава склалася задовго до утворення СРСР<$FДив. : Игнатьев В. И. История образования Союза ССР // Советское строительство. -- 1932. -- <186> 12. -- С. 14 -- 24. >. Його точка зору, на думку дисертанта, фіксує дійсний характер відносин між радянськими республіками та централізаторський курс московського уряду, хоча таких висновків на той час автор, звичайно, зробити не міг.

Починаючи з початку 30-х років у літературі повністю утвердився єдиний сталінський підхід до визначення стосунків радянських республік до і після утворення СРСР. Так званий об'єднавчий рух республік зображався як торжество ленінської національної політики і єдина умова, за якої республіки в тісному братерському федеративному союзі змогли досягти розквіту, зберігаючи рівність та суверенність прав. Фактично сталінський підхід до проблем національно-державного будівництва та визначення державно-правового статусу УСРР зберігався до 1991 року.

Відзначаючи цінність нагромадженого науковцями матеріалу, особливо у 70 – 80-ті роки, автор разом з тим доходить висновку, що аспекти державного будівництва тлумачилися дослідниками крізь призму існуючої партійної ідеології. Розглядаючи Україну в контексті взаємовідносин з іншими радянськими республіками, фактичне підпорядкування українських управлінських структур і концентрацію влади в державних органах РСФРР автори визначали як розвиток федеративних відносин. Створення СРСР зображалося ними як закономірний результат об'єднавчого руху республік на засадах добровільності, рівності всіх суб'єктів федерації нового, радянського типу, підкреслювалася їх внутрішня незалежність і суверенність.

Особливо дослідники наголошували увагу на «ініціативі» України в створенні СРСР.

Здобуття Україною незалежності відкрило новий період вітчизняної історіографії й надало українським науковцям можливість об'єктивно й неупереджено вивчати національно-державну проблематику.

В сучасній українській історичній науці знайшла відображення проблема визначення державного статусу України в досліджуваний період. Дослідники В. Адамський, Б. Канцелярук, С. Кульчицький<$FДив. : Канцелярук Б., Адамський В. Українська державність у контексті політичної стратегії Кремля: уроки історії (20-ті роки) // Розбудова держави. -- 1996. -- <186> 11. -- С. 3 -- 5; Кульчицький С. В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919 -- 1928 рр.). -- Київ, 1996; Кульчицький С. Як вирішувалось «українське питання» (Чи була радянська Україна в 1917 -- 1922 рр. незалежною?) // Політика і час. -- 1994. -- <186> 9. -- С. 64 -- 70; <186> 10. -- С. 69 -- 74; <186> 11. -- С. 66 -- 72; Кульчицький С. У площині державного співіснування: Радянська Україна і Радянська Росія // Політика і час. -- 1996. -- <186> 4. -- С. 61 -- 70; <186> 5. -- С. 61 -- 70; Кульчицький С. Феномен української державності // Розбудова держави. -- 1996. -- <186> 6. -- С. 55 -- 72. >, відзначаючи протиріччя між декларованими принципами незалежності і суверенітету УСРР у 1919 -- 1922 роках та підпорядкуванням її структур органам РСФРР, дійшли висновку, що вже в роки громадянської війни Україна була включена до Радянської Росії, яка формувалася як унітарна держава. Створення СРСР надало лише іншої зовнішньої федеративної форми унітарній по суті державі. Разом з тим С. Кульчицький звертає увагу на помилковість суджень про статус УСРР у системі Союзу лише як псевдодержави. На його думку, реального змісту Україні як державі надавало національне життя, український народ, який стояв за лаштунками радянської державності.

Іншу точку зору на проблему стосунків між радянськими республіками до виникнення Союзу обстоює Б. Кухта<$FДив. : Кухта Б. В. З історії української політичної думки. -- Київ, 1994. >, вважаючи їх конфедеративними. Вади такого підходу вже відзначалися дисертантом при розгляді історіографії 20-х років.

В статтях науковців з'явилася об'єктивна оцінка окремих моментів, пов'язаних зі створенням Союзу РСР. В. Буткевич і Я. Дашкевич<$FДив. : Буткевич В. В. Связана ли Украина союзным договором 1922 г. // Правда Украины. -- 1991. -- 7, 10 декабря; Дашкевич Я. Р. Україна вчора і нині. Нариси, виступи, ессе. -- Київ, 1993. > наголошують увагу на відсутності принципу добровільності суб'єктів при його створенні та порушенні законності при правовому оформленні. Позицію керівних діячів України, спрямовану на захист її суверенних прав у період конституційного оформлення СРСР,