Українська радянська державність в контексті реалізації більшовицької моделі централізованої держави. 1918 - 1929 рр. (історичні аспекти проблеми)

Між тим спостерігався, як свідчать джерела, і інший підхід до визначення завдань українізації та напрямків її проведення. На відміну від сприйняття її московським центром як тактичного кроку для надання національним республікам вигляду культурно-національної автономії, окремі українські діячі пов'язували українізацію з розширенням самостійності УСРР, її суверенітету. Зокрема така позиція висловлювалася В. Чубарем на VIII Всеукраїнському з'їзді Рад, але знайшла підтримку тільки серед небагатьох діячів. Архівні джерела свідчать і про практичну спробу деяких державних діячів, керівників окремих наркоматів і відомств відстояти право на ведення офіційних зносин з Москвою українською мовою, що було проявом політичного, національно-державного самоствердження. Помітні зрушення в українізації вже в перші роки її проведення (1923 -- 1924 рр.), особливо в галузі освіти, книговидавничої справи, виданні газет, поповнення кадрами -- українцями за походженням -- низових та середніх ланок управлінського апарату, створювали ілюзію відродження української державності й зумовлювали повернення в Україну видатних діячів Центральної Ради та схвалення політики патріотично настроєною частиною української інтелігенції. Найбільш повно прагнення забезпечити відповідний рівень духовності суспільства та розвиток національної державності у формі, яка б відповідала національним інтересам республіки, втілилося в позиціях націонал-комуністів 20-х років. 

Розкриваючи причини відродження націонал-комунізму в 20-ті роки, автор розглядає його появу в зазначений період як наслідок легітимізації, викликаної українізацією та непом, а з іншого боку, наголошує, що позиція націонал-комуністів стосовно мети, завдань та темпів здійснення українізації формувалася під впливом недоліків в її проведенні. Разом з тим дослідження джерел доводить відсутність будь-якого організаційного оформлення чи тактичної єдності націонал-комуністів і дає підстави зробити висновок, що націонал-комунізм був репрезентований окремими особистостями. 

Дослідження позицій націонал-комуністів 20-х років доводить, що вони намагалися спрямувати політику українізації в річище боротьби за державну самовизначеність України в межах СРСР. Виступаючи за надання справжнього характеру українізації, наголошуючи увагу на зростанні провідної ролі пролетаріату за умов індустріалізації та посиленні ролі партії у здійсненні українізації, поступово підійшли до постановки політичних проблем, пов'язаних з перетворенням конституційно декларованого суверенітету УСРР на реальність у галузі культурного будівництва та господарсько-адміністративного управління. В розділі відзначається, що спроба прогресивно мислячих кіл суспільства надати українського змісту радянській формі державності увійшла у протиріччя з централістичними устремліннями московського керівництва й розцінювалася ними як «націонал-ухильництво». 

В узагальнюючих висновках до розділу підкреслюється неоднозначність результатів українізації. Українізаційні процеси 20-х років, незважаючи на непослідовність та половинчастість, сприяли відродженню національно-державного життя, надаючи УСРР зовнішніх ознак державності й самобутності, але за умов здійснення централістичної політики московського керівництва не могли змінити державний статус України в системі СРСР загалом. 

У висновках до дисертації сформульовані узагальнення й положення, які разом з висновками, що містяться в розділах, виносяться на захист. Головний з них, зроблений на підставі узагальнення всіх головних проблем дослідження, зводиться до того, що в кінцевому підсумку державно-політичний статус України залежав від політики московського проводу РКП (б). Незважаючи на різні форми залежності від московського центру в 1918 -- 1922 та в 1923 -- 1923 роках (принаймні в правовому оформленні), в державно-політичному статусі УСРР спостерігаються спільні риси: відсутність реальної можливості здійснювати конституційно задекларовані права, що в обох випадках перетворювало УСРР і як формально незалежну й суверенну державу в 1919 – 1922 роках, і як суб'єкта федерації у складі Союзу РСР на фікцію. 

Узагальнення досвіду українського радянського державотворення в 1918 – 1920 роках переконливо доводить, що головними причинами втрати Україною конституційно декларованої незалежності й суверенності були існування унітарної за своєю будовою РКП (б) та відсутність власного політичного центру, незалежного від московського проводу, який український більшовики мали шанс створити в 1918 -- 1920 роках, об'єднавшися з іншими політичними партіями. Тим самим не використаний був і шанс створення власної незалежної держави в радянській формі. 

Виходячи з актуальності проблеми за умов сучасного державотворення сформульовані деякі практичні рекомендації щодо використання результатів дослідження в суспільно-політичній практиці. 

 

 

1. Марценюк Л.М. Українська політична опозиція централізаторському курсу більшовиків (1918 -- 1923 рр.). -- Київ: Стилос, 1997. -- 28 с. (1, 5 др. арк.). 

2. Марценюк Л.М. Висвітлення проблеми опозиційного руху української інтелігенції за збереження суверенітету УСРР (1918 -- 1923 рр.) в курсі історії України // Проблеми освіти: Науково-методичний збірник. -- Київ: ІЗМН, 1997. -- Вип. 10. -- С. 122 -- 132 (0, 6 др. арк.). 

3. Горбань Ю.А., Марценюк Л.М. До питання про політико-правові аспекти УСРР і РСФРР у 1918 – 1920 рр. (Історичний аспектпроблеми) // Вісник Київського університету. Історія. – Київ: РВЦ “Київський університет”, 1998. – Вип. 39. – С. 4. – 8 (0, 8 др. арк.)  (особистий внесок дисертанта – розробка концептуальних положень, збір, узвгвльнення та виклад фактичного матеріалу, висновки). 

4. Карабанов М.М., Марценюк Л.М. Формування національної свідомості студентів у процесі вивчення проблеми союзного будівництва в курсі “Історія України” // роблеми освіти: Науково-методичний збірник. – Київ: ІЗМН, 1998. – Вип. 9. – С. 82 – 90 (0, 5 др. арк)  (особистий внесоу дисертанта – розробка концептуальних положень, збір, узагальнення та виклад фактичного матеріалу, висновки). 

5. Марценюк Л.М. Політичний статус України в контексті реалізації стратегічного курсу РКП (б)  (1918 -- 20-ті роки). -- Київ: РВУ «Проза», 1987. -- 32 с. (2, 0 др. арк.).

6. Марценюк Л.М. Деякі проблеми національно-державного будівництва курсі історії України // Проблеми поширення досвіду викладання та вивчення історії України в технічних вищих та навчальних закладах: Тези доповідей Всеукраїнської науково-методичної конференції. -- Київ: УСДО, 1993. – С. 139 -- 142. (0, 2 др. арк.). 

7. Марценюк Л.М. Проблеми національно-державного будівництва в Україні в 90-ті роки // Людина і культура майбутнього: Матеріали міжнародного симпозіуму «Людина, мова, культура, пізнання». 18 -- 25 квітня 1995 р. -- Кривий Ріг: Вільна думка, 1995. -- С. 624 -- 627. (0, 2 др. арк.). 

8. Марценюк Л.М. Проблеми політичної правосуб'єктності України в 20-ті роки // Парадигмы антропоцентризма: Тексты пленарных докладов и тезисы сообщений II Международного симпозиума «Человек, культура, познание». Кривой Рог, 16 -- 17 апреля 1997 г. -- Кривой Рог: Библиотечка «Саксагани», 1997. -- С. 232 -- 233. (0, 1 др. арк.). 

9. Марценюк Л.М. Дух протистояння централізаторському курсу Москви 1918 -- 1920 рр. // Формування і діяльність творчої особистості: Матеріали Міжнародної наукової конференції. 28 квітня 1998 р. Кривий Ріг, Дніпропетровськ: Наука і освіта (Бібліотечка «Придніпровського наукового вісника»), 1988. -- С. 70 -- 77 (0, 3 др. арк.). 

 

 

В дисертації досліджується державно-політичний статус України в 1918 – 1929 роки залежно від втілення в життя централістичної політики московського керівництва. При цьому розкриваються тенденції українсько-російських стосунків, тактика московського керівництва стосовно УСРР, протиріччя між правовим та фактичним статусом України, розглядаються спроби альтернативного розв'язання проблеми стосунків між УСРР та РСФРР українськими політичними діячами, вплив політики українізації на державне життя УСРР. 

Ключові слова: національна політика, право на самовизначення, федерація, конфедерація, автономія, унітарна держава, інкорпорація, державно-політичний статус, українізація. 

 

В диссертации исследуется государственно-политический статус Украины в 1918 -- 1929 годы в зависимости от воплощения в жизнь централистской политики московского руководства. При этом раскрываются тенденции украинско-российских отношений, тактика московского руководства относительно УССР, противоречия между правовым и фактическим статусом Украины, рассматриваются попытки альтернативного решения проблемы отношений между УССР и РСФСР украинскими политическими деятелями, влияние политики украинизации на государственную жизнь УССР. 

Ключевые слова: национальная политика, право на самоопределение, федерация, конфедерация, автономия, унитарное государство, инкорпорация, государственно-политический статус, украинизация.