Українські замовляння як жанр фольклору

Місяць у небі, кит-риба в окіяні, дуб на землі.

Як ці брати зійдуться, то тоді у раба

Божого (ім'я) зуби будуть боліти.

Або:

На морі на окіяні стояло дванадцять дубів, на тих дванадцяти дубах сиділо дванадцять соколів, крилами розмахали, хвостами перелоги розмітали.

Міфологічна картина всесвіту, його дуальності, у замовляннях зафіксована антитетичними висловами, що приховані у фразах розпізнання і вигнання хвороби: “не сама я прийшла – три ангели привела” (сам – не сам) ; хвороба відсилається “на сухі ліси” – “болота, очерета” (сухий-мокрий) ; “сонце мені в вічі, місяць мені у плечі” (зад-перед) і т. п.

Суттєвою структурною ознакою замовлянь є діалог. За визначенням М. Бахтіна, діалог неоднорідний за своєю природою, оскільки несе внутрішнє протиріччя між «своїм» і «чужим» словом. Замовляння як міфологічний пратекст виступає цілісним утворенням і має дифузний характер, отже категорії суб'єкта і об'єкта є умовними для міфопоетичного твору, оскільки вони явно не конфліктують між собою, або цей конфлікт послідовно розв'язується. Функціонування замовляння як монологу (суб’єкта) передбачає існування іншої сторони (об’єкта), до якої воно звернене, отже форма діалогу приписує адресату вигідний стереотип поведінки, що проявляється у текстах як розмова з небесними світилами, святими, міфологічними персонажами.

Ти, місяцю Адаме, молодик! Питай ти мертвих і живих: у мертвого зуби не болять?

У мертвого зуби ніколи не болять: кості задубіли, зуби заніміли, ніколи не будуть боліть.

Даруй, Господи, щоб і у мене, раба Божого нарожденного, молитвяного, хрещеного (ім'я) зуби заніміли, ніколи не боліли!

Отже, у замовляннях форма є не лише засобом вираження змісту, але й виступає його частиною, маючи при цьому відповідне семантичне навантаження. Виразниками такої цілісності виступають синтаксичні фігури (звертання, слова-констатації, однорідні члени речення, повтори, протиставлення), за допомогою яких уточнюється і розширюється зміст замовляння, утаємничується його сутність, підсилюється магічність окремих образів, часу, місця проведення обряду.

 

 

Замовляння, звичайно, мають безпосереднє відношення до календарно-обрядової поезії та інших жанрів фольклору. Найпростішими замовляннями, очевидно, були короткі форми – звертання до об’єкта, на який хотіли подіяти. Наприклад, у селах під час посухи були чутними такі замовляння:

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику

У новому горщику…

Подіяти тим часом намагалися на весь світ, який оточував людей, на явища природи, що персоніфікувалися. До них зверталися як до живих істот.  Безпосереднє відношення мали замовляння до українських народних пісень календарно-обрядового циклу.

Новорічні та Різдвяні свята мали магічний характер, який визначав долю селянина на цілий рік. І тому практичне призначення обрядових дій зумовило поширення їх на всі галузі селянського господарства: на людей, худобу, птицю тощо. Новорічні обряди мусили показати господарю майбутнє, захистити від біди, покращити матеріальний стан і принести щастя. 

У вербальній частині новорічного та різдвяного обрядів, так само, як і в колядках та щедрівках, дуже помітно виступає магічний елемент, що, власне, є суттю дійства, оскільки побажання щастя-здоров’я-багатства несло собою позатекстову містичну модель реальності, яку необхідно було сформувати побажаяням-замовлянням. Тому навіть діалоги господині і господаря пройняті з одного боку, християнською релігійністю, шанобливо-благоговійним ставленням до світу і до Бога, а з іншого – ще язичницькою вірою в магію слова і обряду та бажанням схилити хід законів, які керують світом, на свою користь. Власне, йде мова про так зване двовір’я, що характерно для українського народу і нині. Цього дотримувалися як чисто обрядово, так і вербально. Нариклад, на Святий вечір, перед Різдвом, господар вносить до хати сніп жита – “дідуха”. Переступає поріг, ніби вперше прийшов, скидає шапку і вітається із господинею.

Після чого відбувається ритульна розмова, яка за своїм характером нагадує діалогічні замовляння. На питання “Що несеш? ” господар відповідає фактично замовлянням: “Злато, щоб увесь рік ми жили багато! ” І далі промовляє вітання родині, яке теж має характер замовляння: “Віншую вас із щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров’ї ці свята провели та других дочекались – від ста літ до ста літ, поки нам Пан Біг назначить вік! ”. Не можна на Свят-Вечір сваритися. Навпаки, добре помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно у хаті і поза хатою. Та не завжди господиня знає своїх ворогів, а, щоб не помилитися чи когось не забути, вона заворожує всіх разом. Для цього вона затикає клоччям усі дірки в лавках та ослонах і замовляє:

«Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік».

Та цього ще мало. Завзята господиня веде далі свою боротьбу з ворогами, вона зав'язує ґудзі на мотузці – стільки ґудзів, скільки має ворогів, а коли сідатиме вечеряти, то покладе той мотузок під себе, примовляючи: «Щоб так мої вороги