Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Українські замовляння як жанр фольклору

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
29
Мова: 
Українська
Оцінка: 

мовчали, як ці ґудзі мовчать!»

Колядки як інші календарно-обрядові пісні мають такий самий магічно-утилітарний характер, оскільки йдеться про добробут селянської родини:
А зрадується жито, пшениця,
Жито-пшениця, всяка пашниця.
Будуть снопоньки, як повозоньки,
Будуть копоньки, яко звіздоньки.
Або:
Де коза стопою, там жито копою,
Де коза рогом, там жито стогом,
Де коза ходить, там жито родить.
У цьому тексті ми спостерігаємо принаймні два яскраво помітних компоненти, які нагадують нам замовляння: це порівняння, яке лежить в основі обрядової пісні, та сугестивний аспект, який впливає на сферу підсвідомого і програмує реальність. 
В інших обрядових піснях-практиках, виконання яких мало ритуальне значення, наприклад, веснянках, (у різних місцевостях України називали гагілками, ягілками, маївками та ін.) також яскраво помітний заклично-заговірний елемент. Адже перший період весняно-літньої обрядовості фіксує основну увагу на тому, що стан природи змінюється, відбувається диво: досі голі дерева вкриваються листям, з’являється трава на полях, все навколо оживає тощо. Весняний обрядовий фольклор цього періоду відображав в першу чергу стан людської душі і стан господарства. Закликати весну – означало не зрозуміти, а замовити її. Пісні, хороводи, ігри поступово утворили специфічний обряд із чітко визначеним порядком магічного дійства. До найдавніших веснянок належать обрядові хороводи та співи, в яких висловлюється бажання прискорити прихід тепла. З метою накликати весну дівчата імітували збирання льону, орання поля, завивання огірків, але й заклинання парубків, супроводжуючи обряд заклинальним співом. Коли починаються веснянки, то перший раз варять горщик каші, виносять на вулицю, закопують його кілком і співають пісню:
Дівки-чарівниці
Закопали горщик каші
Ще й ракові клешні,
Щоб ходили парубки
Далекі й тутешні.
Доречно було б згадати як ілюстрацію магічної спорідненості веснянок із замовляннями пісню “А ми просо сіяли, сіяли... ”, коли дівчата стають у два ряди один навпроти одного і кожен по черзі співає і кланяється, тобто виконує певну магічну дію, обряд. Або діалогічну форму веснянок, яка також нагадує замовляння:
Чи поїхали в поле? – Поїхали!
Виорано поле? – Виорано!
Чи сіють мак? – Сіють!
Чи пора молоти? – Пора!
Чи цвіте мак? – Цвіте!
Чи одцвівся мак? – Одцвівся!
Чи спіє мак? – Спіє!
Чи пора трусить? – Пора!
Польові роботи починаються весняною оранкою і сівбою. Від успіху цих головних робіт залежить добробут селянина і його родини протягом усього господарського року. Отже, зрозуміло, що початок оранки і сівби повинен відбуватись урочисто. В нашій етнографічній літературі, на жаль, дуже мало збереглося описів таких звичаїв і обрядів, які в'язалися б з першою борозною і першою сівбою.
Про звичай, що мав місце під час виїзду в поле з плугом, ми маємо більш-менш докладний запис із Слобожанщини, який стосується до останніх років позаминулого століття. З цього довідуємося, що перед тим, як виїжджати в поле, всі члени селянської родини збиралися в хаті, запалювали свічі перед образами, молилися Богові, а потім свяченою водою кропили волів, «щоб були благополушні».
Коли доорювалися до дороги, то, як свідчать записувачі цього звичаю, деякі орачі говорили такі слова: «Орав я в чистому полі та доорався до дороги, найшов шапку, і палицю, і попові ризи. Буде мені в полі орати, – піду я в Полтав-город молитви давати. Зайшов я в перву хату, – дають мені кусок сала, ще й паляницю, і копу грошей – за те, що я піп хороший».
Таке «замовляння» – не що інше, як прикликання собі удачі «віщим словом», що – як знаємо – було і є звичайним явищем у народній магії.
Івана Купала – це день літнього сонцевороту, що тепер сходиться з християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, 24-го червня за старим календарем, або 7-го липня – за новим. Здавна церква боролася із споконвічним язичництвом українців. Зокрема, із святкуванням Івана Купала, оскільки це свято означало містичне єднання з природою, що, очевидно, давало людям гостре відчуття свободи. Тексти купальських пісень крім поетичності, святковості мають таку саму містичну сутність як і тексти інших обрядових пісень:
Ой зав’ю вінки та на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники,
Та рано, рано, на всі празники...
Купальські тексти цікаві ще й тим, що вони мають не просто містичну сутність як і інші фольклорні практики. У нас на Харківщині був стародавній звичай виготовляти деревце «Купало». Хлопці рубали молоде деревце чорноклену, на яке дівчата надівали свої вінки й несли його на заздалегідь вибране місце, де втикали в землю, а вінки знову клали собі на голови. А потім, взявшись за руки, дівчата ходили навколо і співали:
Зійди, сонечко, на Івана,
Стогни, земля, під Купалом!
Ой, ти наше гілля,
Прийми нас під своє накриття!
Отже, проаналізувавши замовляння, дійшла висновку, що вони мають надзвичайно специфічну жанрову і структурно-змістову особливості, а також тісний зв'язок з календарно-обрядовими піснями та звичаями й побутовими традиціями наших предків.
 
РОЗДІЛ 2. МАГІЯ СЛОВА В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ МЕДИЦИНІ
 
Фото Капча