Українські замовляння як жанр фольклору

У часи язичництва Людина і Природа не протиставлялися, а щонайтісніше поєднувалися. Архаїчне мислення наших пращурів було засноване на філософії возвеличення сил природи. Природа взагалі, таємничі небеса, земля, вода були персоніфіковані й одухотворені. Сказати б по-сучасному, екологічний тип свідомості праукраїнця єднав його з природою не лише міфоепічними поглядами, а щоденним життям-буттям на землі впродовж епох. Власне життя його, фенологічні спостереження та висновки, господарювання, щоденна тяжка праця для добробуту стверджували пріоритет екології. Космографічні міфи про походження Всесвіту, людини, міфи сонячного кола – ось передумови до розгадки первісних витоків лікувальної магії праукраїнців.

 

 

Навіювання шляхом замовлянь, сугестія, – традиційний, узвичаєний у нашому народі засіб лікування. Він не терпить агресивності, примусу. Замовляння, здається, випливає з самої природи українця. І коли ми кажемо, що українській мові притаманна співучість, лагідність, надзвичайна образність, емоційність, то тут також виявляється наш характер. Українець завжди прагне якихось неймовірних див, очікує чогось несподіваного. Він спрямовує свої духовні і фізичні сили на чарування. А чарування – це первинний щабель, з якого починається народна медицина та первісне лікування.

Важлива роль належала народним замовлянням, які пронизували майже всі сфери людського життя та посідали значне місце в народній свідомості. Існували цілі серії замовлянь – замовляння-прохання, або молитви, замовляння-любовні присушки, лікувальні замовляння, але більш за все були поширені замовляння-обереги.

У ритуальних лікувальних текстах час виникнення лікування хвороби чітко регламентовано. Виділяються чотири основні добові парадигми: південь-північ/ранок-вечір: “гостець, …чи ти з раннього світання, північного, вечірнього полуденного”; “крикливиці… полувечірні, полуношні, світові, ранкові”; які співвідносяться з чотирма річними сонячними фазами весіннє/осіннє рівнодення, літнє/зимове сонцестояння, і слугують добовими/річними часовими проекціями абсолютного початку у міфології. Так, на Різдво відбувались ворожіння, закликання достатку, на Івана Купала проводились церемонії некровного братання, весною/восени – поминки пращурів.

У замовляннях початок хвороби часто співвідноситься з північчю-півднем – часом найбільшої концентрації темряви/світла (потойбічного/земного – нечистого/чистого) : “І ти, лукавий, … чи ти в часу, чи ти в получасу, чи ти в дні, чи в полудні, чи ти в ночі, чи ти в півночі”. З іншого боку, міфічний “полудень” асоціюється із сонцем, спекою, півднем, літнім сонцестоянням; “північ” – з холодом, місяцем, північчю і зимовим сонцестоянням.

Існує також чимало описів лікування хвороб на світанку: “Вийти вранці, чуть стане сонце сходить, і тоді, як не буде хмарки на дворі стать перед сонцем і казать. ”; “Добридень, пропасниці! Єсть вас сімдесят сім, а принесла вам снідання всім! ”. Семантика даної дії зрозуміла: разом із сходом сонця припиняється дія нечистої сили/хвороби. Відповідного значення (іноді зворотнього) набуває вечір – закінчення світлової частини доби, логічне завершення даного часового циклу (пор. з прокльоном: “А щобись не дожив до вечора”), тому іноді ввечері відбувались ритуали, спрямовані на обмеження негативних дій “відьмів”, “суддів”, “хортів”, “ворогів”.

Найбільш міфологізованим добовим періодом в українців традиційно вважається ніч. Як правило, найінтимніші магічні ритуали відбувалися саме вночі: оборювання села, чарування, захисні символічні дії тощо. У текстах замовлянь важливе значення має вся ніч: “Ти, вода вечірняя, случилась ти з вечора до півночі і до білого світа, над тобою хрест умочали, над тобою євангеліє читали, заклинали, із християнської віри відсилали”. Саме існування ночі як природного добового ритму чергування світла/темряви, спання/неспання, прохолоди/спеки передбачає створення у свідомості людини відповідних психічних моделей, специфічних стереотипів мислення, які проектуються на її поведінку. Найбільш значущими з міфологічного погляду вважались ночі у кінці тижня “проти неділі”. За місячним календарем саме ця ніч вважалась перехідною, оскільки знаменувала закінчення однієї і початок наступної фази місяця. Але найсильнішою у магічному сенсі вважалась ніч після повнолуння “на молодий місяць”, семантика якої ототожнюється із семантикою міфологічного “абсолютного початку”: “Побачивши з правої сторони молодий місяць в перший раз після повнолуння і, перехрестившись, промовити: “Тобі, місяцю з повні, а мені на здоров’ї подивитись і хороше надивитись”.

Незалежно від того, коли відбувався обряд лікування (вдень/вночі), час його проведення мав бути сприятливим. Тому особливого значення набуває власне поняття “часу” у замовляннях. Так, перед лікуванням промовлялась молитва, після чого йшло заклинання “часу”: “в первім разі, лучшім часі”; перед тим, як викачати хворобу яйцем, промовляли: “Стань мені першим разом, ліпшим часом, стань мені, Господи, до помощі! ”; від хвороби у худоби: “Першим разом, Господнім часом, на синьому морі лежить камінь, на камені – кам’яна корова”; “Їхав чоловік першим разом (другим, третім разом), святим часом через калиновий міст”.