Управління конкурентоспроможністю продукції підприємства КП СПС «Арсенал"

Коефіцієнт забезпеченості матеріальних витрат (U9) ;

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (U10) ;

Коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості (U11) ;

Коефіцієнт залучення коштів (U12) ;

Коефіцієнт короткострокової заборгованості (U13) ;

Коефіцієнт довгострокового залучення позикового капіталу (U14) ;

Коефіцієнт маневреності власного оборотного капіталу (U15) ;

Частка необоротних активів у власному капіталі (U16).

Обчислимо показники Е1, Е2 і Е3 (таблиця 2. 13) :

 

 

На підставі таблиці 2. 7 можна констатувати нестійкий фінансовий стан підприємства. Проаналізуємо тепер відносні коефіцієнти фінансової стійкості (таблиця 2. 14).

 

 

Коефіцієнт капіталізації показує, що позикові кошти в діяльності підприємства переважають у порівнянні з власними. При цьому частка використовуваних власних коштів збільшилася в 2015 році, в порівнянні з 2014 роком. Тому коефіцієнт фінансової незалежності також є низьким. Значна частина оборотних активів підприємства також фінансується за рахунок позикових джерел. Тут також спостерігається деяке зростання коефіцієнта.

Як вже зазначалося вище, тривожною є ситуація, пов'язана з фінансовою стійкістю підприємства. До того ж коефіцієнт фінансової стійкості має тенденцію до зниження.

Коефіцієнт фінансової залежності підприємства також не відповідає нормі. Знизився коефіцієнт маневреності власного капіталу. У межах норми знаходиться коефіцієнт співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості. Однак, у 2015 році, в порівнянні з 2014 роком, ці показники погіршилися.

Розрахуємо тепер показник Альтмана. На кінець 2014 р. показник Альтмана дорівнює 5, 11; на кінець 2015 р. – 4, 76, тобто ймовірність банкрутства підприємства дуже низька.

Враховуючи різноманіття фінансових процесів, множинності показників фінансової стійкості, різниця у рівні їх критичних оцінок, що складається ступінь їх відхилень від них фактичних значень коефіцієнтів і виникають при цьому складності в оцінці фінансової стійкості організації, багато зарубіжних і вітчизняних аналітики рекомендують проводити інтегральну бальну оцінку фінансової стійкості. Суть такої методики полягає в класифікації організації за рівнем ризику, тобто будь-яка аналізована організація може бути віднесена до певного класу в залежності від набраної кількості балів, виходячи з фактичних значень показників фінансової стійкості (таблиця 2. 15).

 

 

 

I клас – організація, чиї кредити та зобов'язання підкріплені інформацією, що дозволяє бути впевненими у поверненні кредитів і виконання інших зобов'язань відповідно до договорів та гарним запасом на помилку.

II клас – організація, що демонструє певний рівень ризику по заборгованості і зобов'язанням і виявляють певну слабкість фінансових показників і кредитоспроможності. Ці організації ще не розглядаються як ризикові.

III клас – це проблемні організації. Навряд чи існує загроза втрати коштів, але повного отримання відсотків, виконання зобов'язань, видається сумнівним.

IV клас – Це організації особливу увагу, тому є ризик при взаєминах з ними.

V клас – Організації найвищого ризику, практично неплатоспроможні. Визначимо, до якого класу належить аналізоване нами підприємство (таблиця 2. 16) :

 

 

Підводячи підсумки розділу можна зробити висновок, що, незважаючи на певне зростання деяких показників, фінансово-економічне становище підприємства можна оцінити в кращому випадку тільки як задовільний.

 

 

Потреба у забезпеченні та підвищенні конкурентоспроможності українських підприємств, а також розробка стратегії й тактики забезпечення їх конкурентоспроможністю в умовах сучасного етапу процесу європейської інтеграції обумовлює доцільність впровадження таких заходів, як:

‒поліпшення якості інституційного середовища, а саме посилення гарантій захисту прав власності, боротьба з корупцією, забезпечення незалежного і справедливого судочинства, підвищення ефективності державної бюрократії і поліпшення стандартів корпоративного управління;

‒необхідно провести повномасштабну приватизацію об’єктів інфраструктури, а також істотно спростити умови входження та роботи приватних компаній на ринку;

‒запровадження економічно обґрунтованої системи інвестиційних стимулів та засобів державної підтримки структурних зрушень на регіональному рівні (податкові, митні преференції, субсидії в сфері науково-дослідних робіт, інноваційної діяльності, розвитку інфраструктури, підготовки і перекваліфікації вітчизняного персоналу) з урахуванням поглибленого аналізу результатів функціонування спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, їх впливу на реструктуризацію економіки на мезо- (регіональному, галузевому) та мікрорівні;

‒інституційне закріплення системи стимулювання структурних змін як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Інституційні реформи повинні передувати здійсненню заходів структурних реформ і охоплювати також взаємовідносини між суб’єктами економічних відносин;

‒стимулювання експорту шляхом повної відмови від експортних квот, зниження тарифів, мінімізації та спрощення всіх процедур, пов’язаних з експортом української продукції за кордон;

‒сформувати новий виробничий комплекс на базі галузей з видобутку рідкоземельних металів, розвивати комп’ютерне виробництво, мікроелектроніку, залучати до цієї сфери іноземний капітал для прискорення модернізації;

‒розширювати та модернізувати транспортну інфраструктуру України для реалізації транзитних функцій;

‒вивести на європейські позиції міжнародний туризм в Україні – за допомогою залучення іноземного капіталу до розвитку відповідної інфраструктури;

‒конкурентоспроможні транснаціональні корпорації, озброєні стратегіями глобального маркетингу, технологіями великих міжнародних коопераційних проектів;

‒диверсифікувати географічну структуру зовнішньої торгівлі, мінімізація критичної