+3 8(066) 185-39-18
fна вищі органи влади ускладнює реалізацію потреби державних службовців в суспільному визнанні, що негативно впливає на рівень задоволеності державними службовцями своєю роботою, відповідно, й на якість виконання професійних обов'язків. Не престижність державної служби сприяє переходу в інші сфери діяльності висококваліфікованих професіоналів, які здатні впроваджувати в життя курс реформ, а значна частина молодих працівників залишається на державній службі не більше 2-3 років, що в остаточному результаті незадовільно позначається на іміджі та авторитеті органів, державної влади серед громадян.
Подолати зневажливе ставлення громадян до державних службовців, а отже і задовольнити потребу державних службовців у суспільному визнанні і престижності державної служби, можливо через ефективність, дієвість і швидкість здійснення суспільної та адміністративної реформ. Державні службовці повинні розуміти, що тільки через забезпечення умов для підвищення добробуту всіх верств населення можлива зміна на краще у ставленні громадян до державних службовців. Тобто реалізація цієї потреби безпосередньо залежить від самих державних службовців, їхньої готовності працювати на благо України, на рoзбудову незалежної, демократичної держави.
Ще однією із пріоритетних і завжди актуальних потреб державних службовців є потреба у підвищенні кваліфікації. Згідно з загальними правилами поведінки державного службoвця, працівник повинен постійно поліпшувати стан відповідності своїх умінь, знань і навичок функціям та завданням посади, яку він обіймає, підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти.
Шляхом задоволення потреби у навчанні (підвищенні фахового рівня) розв'язується багато проблем, а найголовніше основна - проблема життєздатності суспільства в цілому.
Задоволення потреби, що pозглядається, набуває особливого значення при реформуванні державного управління та системи суспільних відносин. Як показує практика, державним службовцям України бракує досвіду демократичного управління в умовах ринкової економіки, проведення політичного аналізу та вироблення професійних рішень, вміння мислити на перспективу; значна частина державних службовців не володіє сучасними знаннями з управління, соціальної психології, конфліктології, інформаційними технологіями, що ускладнює утвердження нових принципів державного управління та здійснення успішної управлінської діяльності. Професійно не підготовлені працівники діють не компетентно, безвідповідально, формально виконують функціональні обов'язки. Такі державні службовці не спроможні розробляти ефективну стратегію економічного та соціального розвитку. Таким чином, сучасні вимоги задоволення потреби у підвищенні фахового рівня вимагають системної, комплексної підготовки державних службовців з новим мисленням - суспільно-політичним, державницьким, економічним, управлінським, духовним.
Хоча шляхи реалізації потреби державних службовців усіх рівнів у підвищенні кваліфікації різноманітні - самоосвіта, обмін досвідом з колегами, участь в інформаційних днях, семінарах, довго - і короткотермінових курсах, навчальних поїздках, програмах обміну, в тому числі і закордонних, проте основними і відповідальними за підготовку державних службовців нової генерації залишаються спеціально створені академії, що підпорядковані галузевим органам виконавчої влади.
Погоджуючись з багатьма пропозиціями вітчизняних науковців, які активно працюють над розробкою та вдосконаленням концепції професійної підготовки та перепідготовки державних службовців, слід зазначити, що навчальні програми підготовки та підвищення кваліфікації обов'язково повинні висвітлювати історико-політичну, правову, економічну, управлінську, соціологічну тематики.
Водночас, роль академій у здійсненні підготовки та перепідготовки державних службовців має полягати передусім у передачі новітніх досягнень і знань у тих галузях, що відповідають профілю діяльності державних службовців, які підвищують кваліфікацію. Тоді отримання працівниками сучасних знань та навичок матиме реальну користь у задоволенні професійних потреб та підвищенні зацікавленості й результативності навчання.
Зважаючи на динамізм соціальних процесів, навчальні програми сферах. Зокрема, обрання Україною стратегічною метою вступ до Європейського союзу та інших міжнародних організацій обумовлює забезпечення державних службовців навчальними закладами відповідної підготовки в питаннях європейської інтеграції. Досвід повільного виконання умов входження до ЄС свідчить, що державним службовцям, крім безпосередніх професійних знань, необхідно вміти співпрацювати з установами ЄС, враховувати переваги та недоліки, які може очікувати Україна від інтеграції, бути обізнаним з міжнародним досвідом у різних галузях, а також вільно володіти іноземними мовами, вміти вести переговори, діяти згідно установленого протоколу у відносинах з представниками міжнародних організацій, іноземних установ та іноземців тощо.
Для забезпечення державним службовцям належного рівня викладання актуальних питань постає гостра необхідність залучення до навчального процесу як вітчизняних, так і зарубіжних провідних фахівців у галузі державного управління. У цьому зв'язку слушною, на нашу думку, є пропозиція розробки програм навчання і підвищення кваліфікації державних службовців, навчально-методичних матеріалів та проведення занять, окрім наукових і науково-педагогічних кадрів, залучати висококваліфікованих спеціально підготовлених практичних працівників, що надасть можливість створити довірливу атмосферу активної участі аудиторії в освітньому процесі, істотно збагатить його конкретними прикладами та кращим досвідом організації роботи в державних установах.
Запрошення навчальними закладами до співпраці фахівців-практиків сприятиме оптимальній реалізації потреби державних службовців у підвищенні професійного рівня, адже саме колеги - державні службовці напевно знають сучасні вимоги до виконання службових обов'язків, розуміють структуру потреб, притаманних державним службовцям, та сферу їхніх очікувань.
Таким чином, задоволення потреби державних службовців у підвищенні кваліфікації, розглядаючи її у площині державний службовець-держава, значною мірою залежить від рівня викладання фахівців, які працюють в академіях з підготовки працівників для органів державної влади, та від змісту навчальних програм, що ними розробляються.
У цьому аспекті навчальним закладам необхідно постійно оцінювати та вдосконалювати свої освітні програми для підтримання їх актуальності. Одним із дієвих способів отримання об'єктивної інформації від слухачів про якість та відповідність навчального курсу сучасним вимогам є запровадження анкетування