Управління персоналом в органах державної влади

тобто специфічні цінності, обумовлені професійною діяльністю державних службовців [33]. 

Специфічні та базові цінності держслужбовців наведено у табл. 3.2

Таблиця 3.2

Специфічні та базові цінності держслужбовців.

Специфічні цінності державних службовцівполітична нейтральність, чесність і непідкупність, нове управлінське й економічне мислення, суворе дотримання законності, державний управлінський професіоналізм, ефективність, якість і оперативне виконання завдань, своєчасність і компетентність виконання службових обов'язків.

Базові цінностіістинний патріотизм, відданість народу, нації, національній ідеї, національно-духовна самосвідомість, повага і вільне володіння державною мовою, відстоювання національних інтересів, національна гідність, політико-правова культура державного службовця.

Нова система цінностей сприйматиметься й усвідомлюватиметься державними службовцями як необхідна для керування в своїй професійній діяльності, якщо вона базуватиметься на якісному задоволенні різноманітних потреб державних службовців. Оскільки цінності є похідними від потреб, формуються на основі усвідомлення потреби, то прийняття людиною нових цінностей безпосередньо залежить від ступеня задоволення власних потреб. Отже можна стверджувати, що сучасна система цінностей державної служби та її працівників, відповідно й нова управлінська ідеологія, не зможуть втілитися в життя, стати дієвими та надійними орієнтирами в життєдіяльності державних службовців, якщо їхні потреби не задовольнятимуться належним чином. Для того, щоб працівник якісно виконував свої професійні обов'язки, підвищував продуктивність праці, його потреби повинні значною мірою реалізовуватися на роботі.

Зважаючи на це актуальним є дослідження сутності потреб людей, які працюють в органах державної влади, їхнього сучасного стану та проблем реалізації в умовах реформування державного управління.

Як відомо, потреби підлягають класифікації за певними ознаками. Для аналізу потреб державних службовців візьмемо за основу ієрархію потреб за А. Маслоу, де потреби розподіляються на первинні і вторинні наведено у табл. 3.3

Таблиця 3.3

Ієрархія потреб за А. Маслоу

Первинні фізіологічні потреби і потреби у безпеці та впевненості в майбутньому (потреби перших двох рівнів)

Вторинні потреби 3-5 (вищих) рівнів належать соціальні потреби: поваги і самореалізації

Законом України про державну службу передбачено задоволення державними службовцями потреб різних рівнів. Зокрема, ст.: 11 (право на належні умови праці), 33 (оплата праці), 35 (право на відпустку), 36 (право на державне житло) - задовольняють потреби 1-го рівня. Ст.: 11 (право на соціальний і правовий захист), 1 та ЗО (гарантія та захищеність посади), 35 (безплатне медичне обслуговування), 37 (пенсійне забезпечення) - потреби 2-го рівня. Ст.: 11 (право на отримання інформації), 29 (навчання і підвищення кваліфікації) - надають можливість задовольнити потреби 3-го рівня. Ст.: 11 (просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей), 33 (підвищення зарплати за високі досягнення у праці), 34 (присвоєння почесних звань та державних нагород) - сприяють реалізації потреб 4-го рівня.

Щодо задоволення потреб 5-го рівня за ієрархією потреб А. Маслоу, то можна погодитися з Н. Нижник [58], яка вважає, що задоволення потреб самореалізації для державних службовців можливе через делегування повноважень, право самостійно приймати рішення і брати на себе відповідальність за їх результати; винагородження ініціативи та творчих зусиль; забезпечення особистого і професійного зростання шляхом підготовки і стажування відповідно до інтересів. Такий підхід достатньо розкриває зміст потреб найвищого рівня для державних службовців.

Отже, в Україні законодавче створені умови для задоволення потреб державних службовців. Водночас, чи можна з впевненістю стверджувати, що реальний стан задоволення потреб державних службовців цілком відповідає визначеним (задекларованим) в законі про державну службу шляхам реалізації потреб? Аби відповісти на це запитання спробуємо проаналізувати ті потреби, які в сучасних умовах реформування державного управління відіграють пріоритетну роль у формуванні позитивного ставлення працівників до виконання службових обов’язків, тобто вони є універсальними для всіх категорій державних службовців. До них належать: соціальна захищеність державних службовців, престижність державної служби (суспільне визнання), підвищення кваліфікації, просування по службі (кар'єра).

Слід зазначити, що на сьогодні навіть первинні потреби державних службовців не задовольняються належним чином. Передусім вони не відчувають достатню соціальну захищеність. Рівень заробітної плати набагато нижчий порівняно з приватним сектором економіки, хоча робота на державній службі вимагає від працівників високої кваліфікації і професіоналізму, відповідальності та оперативності виконання обов'язків, ненормованого робочого дня тощо. Крім того, систематичні реорганізації всередині органів виконавчої влади створюють у службовців відчуття постійної нестабільності, тимчасовості роботи, і відповідно, формального ставлення до виконання своїх професійних обов'язків, що породжує де мотивацію і декваліфікацію працюючих, безперспективність роботи на державній службі.

Неналежне задоволення зазначеної потреби негативно позначається і на реалізації потреби в престижності роботи на державній службі - у період трансформаційних перетворень престижність будь-якої професійної діяльності насамперед визначається рівнем заробітної плати.

Як свідчать результати соціологічного опитування, досягнення високого службового, ділового, громадського статусу має для державних службовців велике значення і вважається важливою складовою успіху в житті [68]. В сучасних умовах суспільного реформування державні службовці не можуть повною мірою реалізувати цю потребу. Досягнення суспільного визнання, престижності роботи на державній службі нерозривно пов'язано з усвідомленим позитивним ставленням усіх верств населення до державних службовців як до особливої соціальної групи, що від імені уряду розробляє і здійснює державну політику розвитку суспільства.

У масовій свідомості міцно вкоренився стереотип щодо бездіяльності державних органів, якого важко позбутися в сучасних умовах реформування державного управління, тому знецінення довіри серед громадян до державних структур і покладання провини за кризову ситуацію в Україні