Управління використанням ресурсів

Найчастіше під реальними інвестиціями розуміють ті економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення активів підприємств, тобто створення нових об'єктів, розширення діючих, модернізацію і переозброєння виробництва.

В економічній літературі виділяють валові і чисті реальні  інвестиції.

Валові інвестиції — загальна сума економічних ресурсів, використаних для збільшення необоротних і частини оборотних активів підприємств за певний період, наприклад, календарний рік. 

Чисті інвестиції — це величина валових інвестицій, зменшена на суму витрат, пов'язану з амортизацією основного капіталу і нематеріальних активів.

Реальні інвестиції можуть бути: а) у вигляді інвестицій чи початкових інвестицій, які використовуються для здійснення інвестиційного проекту або при купівлі підприємства; б) реінвестицій, тобто інвестиційних ресурсів, що вивільнилися, які використовуються для придбання (створення) нових коштів виробництва.

Основними формами реального інвестування є:

нове будівництво (створюється нове підприємство, яке одержує статус юридичної особи);

розширення  підприємства (на базі діючого підприємства збільшуються площі для здійснення виробничої діяльності); 

реконструкція (на базі існуючих площ відбувається заміна устаткування, удосконалюється матеріальна база, змінюються технології, відбувається перепланування приміщень);

модернізація (на базі існуючих площ здійснюється заміна застарілого устаткування, часткова заміна агрегатів, відновлення окремих машин і механізмів, удосконалюється технологія, поліпшується організація виробництва і праці тощо);

придбання окремих видів устаткування, інструментів, технологій і нематеріальних активів;

придбання цілісних майнових комплексів і (або) окремих підприємств.

Управління реальними інвестиціями підприємства — це процес розробки принципів, методів і заходів, за допомогою яких можна впливати на ефективність реалізації інвестиційних проектів і програм створення чи придбання реальних інвестицій.

Як вважає І.А. Бланк [1], процес управління реальними інвестиціями повинен здійснюватися у 8 етапів:

1) аналіз реального інвестування за минулі періоди;

2) визначення загального обсягу реального інвестування в майбутньому періоді;

3) визначення форм реального інвестування;

4) розробка чи підбір інвестиційних проектів, які відповідають цілям і формам реального інвестування;

5)  оцінка ефективності окремих інвестиційних проектів з урахуванням фактору ризику;

6) формування програми реальних інвестицій підприємства;

7) забезпечення реалізації окремих інвестиційних проектів та інвестиційної програми в цілому;

8) забезпечення постійного моніторингу і контролю реалізації інвестиційних проектів та інвестиційної програми.

Управління фінансовими інвестиціями.

Поряд з реальними інвестиціями в ринковій економіці одержали значне поширення і фінансові інвестиції. Значна частина індивідуальних інвесторів, особливо фізичних осіб, здійснюють саме фінансове інвестування, як більш доступне і зрозуміле по своїй суті.

Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких найбільшу питому вагу займають цінні папери, з метою одержання доходу у формі дивіденду чи відсотка.

Фінансовими інструментами називаються різні грошові контракти, які забезпечують збільшення фінансового активу і формування фінансових зобов'язань.

Фінансові інструменти поділяються:

1) грошові депозити в банках і небанківських фінансово-кредитних установах;

2) інструменти власного капіталу — прості і привілейовані акції;

3) інструменти позикового капіталу — облігації, векселі тощо;

4) похідні цінні папери — ф'ючерсні контракти, форвардні контракти, опціони, варанти й інші похідні цінні папери.

В умовах розвиненого ринкового господарства основними фінансовими інвестиціями є інвестиції в цінні папери. У той же час в Україні значна частина вільних коштів фізичних осіб розміщується на депозитних внесках.

Цінні папери (ЦП) — це фінансові інструменти, які свідчать про право володіння чи право позики, визначають відносини між особою, яка їх випустила, і власником і, як правило, передбачають одержання по них визначеного доходу у формі дивіденду або відсотка, а також передачі грошових прав іншим особам.

Необхідно виділити ряд особливостей цінних паперів як фінансових інструментів:

1) цінні папери мають характер документів, що створює умови для виникнення при їхньому випуску і обігу певних відносин між емітентом і власником даного цінного папера (інвестором). Емітент бере на себе певні зобов'язання і готовий за отримані грошові або інші економічні ресурси надати інвесторам певні права, передбачені умовами випуску і діючим у даній країні господарським законодавством. У зв'язку з цим можна говорити про виникнення певних прав і обов'язків сторін;

2) цінні папери можуть мати документарну (матеріальну) і бездокументарну форму. Матеріальна форма означає, що ЦП випущено на матеріальному носії, як правило, папері. Цінні папери в бездокументарній формі — це відповідний запис на електронному носії. Використання бездокументарної форми ЦП дозволяє прискорити процеси її обігу, тобто купівлі-продажу, скорочує витрати емітента на випуск цінних паперів, необхідність їхнього збереження, заміни і т.д. Однак поряд з перевагами бездокументарна форма має і певні недоліки, пов'язані з електронними системами її збереження, передачі й обробки. Є небезпека втрати інформації при виході з ладу електронних систем, злому таких систем хакерами і внесений свідомо неправильних даних, складність контролю з боку власника цінних паперів за їхньою збереженістю, обігом тощо;

3) цінні папери виступають специфічним свідченням, яке відображує обсяг, форму і час інвестування  капіталу (економічних ресурсів). Фактично цінні папери відокремлюють шкідника капіталу (інвестора) від вкладених ним коштів і породжують зовсім нові економічні відносини між емітентом цінних паперів і їхнім власником. У зв'язку з цим інвестувати капітал у господарські об'єкти можуть одні особи, а результатами цих інвестицій можуть користуватися інші;

4) цінні папери повинні вільно обертатися на