Управління використанням ресурсів

Основним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який здійснює вкладення власних і позикових коштів. З урахуванням спрямованості господарської діяльності інвестори можуть поділятися на: індивідуальних та інституціональних інвесторів.

Індивідуальний інвестор — це фізична або юридична особа, яка здійснює вкладення коштів у формі інвестицій для розвитку основної діяльності. Інституціональний інвестор — це фінансовий посередник, який спочатку акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює вкладення капіталу в різні інвестиційні об'єкти. Інституціональними інвесторами виступають інвестиційні компанії і фонди, а також фінансові компанії, банківські установи і т.д.

У залежності від цілей інвестування, які ставлять перед собою інвестори, виділяються стратегічні і портфельні інвестори. 

Стратегічний інвестор у процесі інвестування коштів ставить для себе мету встановити контроль над підприємством за рахунок або придбання контрольного пакета акцій в акціонерних товариствах або більшого числа паїв в інших господарчих товариствах. Для стратегічного інвестора на першому етапі інвестування важливо одержати доступ до управління підприємством і тільки потім уже забезпечити формування необхідного доходу від інвестицій.

Портфельний інвестор вкладає інвестовані кошти в різноманітні об'єкти інвестування (найчастіше в цінні папери) з метою одержання поточного доходу, приросту початкового капіталу чи в крайньому випадку збереження капіталу.

Наступний суб'єкт інвестиційної діяльності — замовники. Замовниками можуть бути інвестори, а також фізичні і юридичні особи, які реалізують своє право на створення тих чи інших об'єктів інвестування.

Виконавцями робіт або підрядниками є юридичні і (або) фізичні особи, які беруть на себе зобов'язання за договором створити (побудувати) який-небудь інвестиційний об'єкт.

Користувачами об'єктів інвестування можуть бути або замовники, або інвестори, або треті особи, для яких створюються об'єкти інвестування.

Допоміжні учасники — суб'єкти інвестиційної діяльності, які використовуючи свої можливості, надають ті чи інші послуги на ринку інвестицій.

Об'єкти інвестицій — це необоротні й оборотні активи підприємства, цінні напери і грошові внески, інші матеріальні цінності, використання яких приносить або може принести в майбутньому прибуток чи ефект.

Інвестиційний прибуток і його формування

В інвестиційній діяльності основним спонукальним мотивом є інвестиційний  прибуток, який формується в результат використання об'єктів інвестування. Формування інвестиційного прибутку має певні відмінності, що пов'язані як з особливостями інвестиційної діяльності, так і безпосередньо з об'єктами інвестування. Вкладення капіталу в об’єкти  інвестування може формувати не тільки інвестиційний прибуток, а в першу чергу операційний прибуток, тому що практично всі основні й оборотні активи беруть участь у здійсненні інвестиційної діяльності. У чистому вигляді інвестиційний прибуток може бути визначений тільки за умови, що інвестор вкладає свій чи позиковий капітал у цінні папери (фінансові інструменти) або статутний капітал інших суб'єктів господарювання. У цьому випадку одержуваний інвестором прибуток може розглядатися виключно як інвестиційний.

На формування такого інвестиційного прибутку впливають фактори:

1) мінімальна і середня норма прибутку на вкладений капітал. Мінімальна норма прибутку вказує допустиму межу доцільності вкладення коштів, а середня норма прибутку виступає спонукальним мотивом нарощення обсягів вкладення капіталу або навпаки — стимулом для переливання капіталу або його частини в інші галузі (сфери) діяльності і регіони;

2) тривалість і форми здійснення інвестиційного процесу. Тривалість інвестиційного процесу впливає на інвестиційну ситуацію. В умовах високої інфляції інвестор прагне до максимально коротких періодів вкладення коштів, що обумовлюється втратами грошей у часі (концепція тимчасової оцінки грошей і капіталу). При зниженні інфляції інвестори одержують нові стимули для вкладення, які знаходять втілення у збільшенні термінів вкладення капіталу. У цьому випадку тривалість інвестиційного процесу помітно зростає. З ростом тривалості інвестиційного процесу зростає і можливість формувати великий інвестиційний прибуток, що обумовлено не тільки дією процесу нарощення вартості по ставці простих чи складних процентів, а й об'єктивними економічними умовами розвитку виробництва, що при тривалішому процесі створює велику суму прибутку на одиницю вкладеного капіталу. Це визначається тривалістю операційного і фінансового циклу діяльності конкретного суб'єкта господарювання, галуззю чи сферою діяльності.

Форми здійснення інвестиційного процесу також істотно впливають. В інвестиційній діяльності відомі три основні форми проходження інвестиційного процесу: а) інтервальне інвестування, коли прибуток формується через якийсь час після завершення вкладення капіталу; б) послідовне інвестування, коли прибуток формується безпосередньо після завершення процесу інвестування; в) паралельне інвестування, при якому формування прибутку здійснюється паралельно з процесом вкладення капіталу. Останній варіант формування прибутку найбільш прийнятний для будь-якого інвестора. Однак величина формованою прибутку при різних формах здійснення інвестиційного процесу може істотно відрізнятися, що позначається на виборі тих чи інших об'єктів, сфер і напрямків вкладення капіталу інвесторами.

3) сфери діяльності і форми інвестицій. Величина інвестиційного прибутку значно залежить від сфери діяльності, куди був