Ведення державного земельного кадастру на локальному рівні

Документація із землеустрою та оцінки земель, яка є підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, подається Державному кадастровому реєстраторові, що здійснює внесення таких відомостей у паперовій формі та у формі електронного документа.

До Державного земельного кадастру вносяться геодезична та картографічна основа Державного земельного кадастру та відомості про неї.

Геодезичною основою Державного земельного кадастру є координати пунктів державної геодезичної мережі в єдиній державній системі координат.

Для трансформації (перетворення) до єдиної державної системи координат архівних відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, створених в інших системах координат, до Державного земельного кадастру можуть бути внесені додаткові відомості про координати пунктів державної геодезичної мережі у відповідних системах координат.

Картографічною основою Державного земельного кадастру є карти (плани), що складаються у формі і масштабі відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів, виготовлені на замовлення Держземагентства або отримані ним від суб'єктів інформаційної взаємодії та придатні для ведення Державного земельного кадастру.

Відомості про геодезичну та картографічну основу підлягають обов'язковій передачі Держземагентству за його письмовим зверненням центральними органами виконавчої влади, до повноважень яких належить реалізація державної політики з питань топографо-геодезичної і картографічної діяльності, державним підприємством "Державний картографо-геодезичний фонд України" та іншими суб'єктами інформаційної взаємодії.

Відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають:

1) номери кадастрових зон і кварталів;

2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат);

3) площу кадастрових зон і кварталів;

4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держземагентства та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).

 

 

За чинним законодавством України оформлення прав на земельну ділянку, включаючи оформлення права власності на неї, передбачає вчинення сукупності юридично значимих послідовно здійснюваних дій, які завершуються реєстрацією відповідного права та видачею особі документа, що його посвідчує. Зазначена сукупність дій включає:

а) формування земельної ділянки як об'єкта права власності чи права користування, яка, згідно з ст. 79 Земельного кодексу України, являє собою частину земної поверхні з певним місцем розташування, установленими межами та визначеними щодо неї правами. Отже, формування земельної ділянки передбачає вчинення дій щодо юридичного відокремлення від земної поверхні її певної частини межовими знаками, позначення її місця розташування та визначення змісту прав на таку частину земної поверхні (по суті, визначення правового режиму ділянки).

Відокремлення частини земної поверхні та формування на її основі окремої земельної ділянки здійснюється шляхом проведення землеустрою – сукупності дій, спрямованих на відмежування земельної ділянки від решти земної поверхні, визначення ліній проходження меж ділянки, прив'язки поворотних точок (кутів тощо) земельної ділянки до геодезичних пунктів національної геодезичної мережі, відображення просторових параметрів земельної ділянки у землевпорядній документації та перенесення її у електронну форму.

Правовою основою для здійснення землеустрою є Земельний кодекс України (ст.ст. 181-1861 та інші), Закон України «Про землеустрій», Закон України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», Постанова Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 677 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», Постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р. № 266 «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» та постанова Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 р. № 1420 «Деякі питання реалізації статті 1861 Земельного кодексу України».

Формування земельної ділянки розпочинається з отримання зацікавленою особою – громадянином чи юридичною особою, яка має намір набути у власність чи користування земельну ділянку, що ще не сформована, – дозволу на її формування від того органу влади, який має право надавати земельні ділянки у власність чи користування для певного цільового використання, – дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Після отримання такого дозволу зацікавлена особа має укласти з землевпорядною організацією, тобто, організацією яка має ліцензію на проведення топографо-геодезичних робіт та ліцензію на виконання землевпорядних і земле оціночних робіт), договір на підготовку відповідного проекту землеустрою.

Наступним етапом формування земельної ділянки є погодження проекту землеустрою державою в особі відповідних органів виконавчої влади районного рівня. До недавнього часу розробники проектів землеустрою мали відвідувати п'ять таких органів районного рівня та отримати від них погодження проекту землеустрою, зокрема: районні (міські) органи земельних ресурсів, містобудування та архітектури, природоохоронний та санітарно-епідеміологічний орган та орган охорони культурної спадщини. В кінці 2009 р. процедура такого погодження була вдосконалена. Змінами, внесеними до Земельного кодексу України Законом України від 5 листопада 2009 р. № 1702- VI, Кодекс був доповнений статтею 1861, якою передбачене створення у кожному районі та місті (крім міст районного підпорядкування) постійно діючої Комісії з розгляду питань, пов'язаних