Ведення державного земельного кадастру на локальному рівні

Так, кадастрові зйомки, грошову оцінку земель, бонітування грунтів тощо здійснюють суб'єкти господарювання, що мають ліцензію на виконання землевпорядних робіт (див. коментар до ст.ст. 198,199,201 ЗКУ).

Зауважимо, що у світі існує досвід, коли державні органи передали роботи з безпосереднього збору та обробки просторової інформації приватним спеціалізованим компаніям. Державні агентства виконують функції замовника, контролюють якість даних, несуть відповідальність за збереження та розповсюдження даних, надають передбачені законом базові послуги з їх використання. В багатьох країнах базова інформація, отримана за рахунок державного бюджету (фактично за рахунок платників податків), надається користувачам безплатно.

ЗУ "Про Державний земельний кадастр" прийнято лише в 2012 році, більша частина норм діє з 01.01.2013. Створений з 2013 року державний земельний кадастр фактично не містить усієї сукупності даних про земельні ділянки, накопичених за попередні роки. Крім того, наявна інформація нерідко містить помилки та неточності.

Правове регулювання ведення державного земельного кадастру, окрім коментованої глави та підзаконних нормативно-правових актів, що розвивають її положення, здійснюється також положеннями ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 23), ГКУ (ст. 149). Див. також ПКМ від 01.11.2000 № 1619 "Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів", ПКМ "Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель" від 23.05.2012 № 513, наказ Держкомзему, Мінфіну, Мінекономіки № 97/298/124 від 15.06.2001 "Про затвердження Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг", наказ Держкомзему від 23.05.2003 № 135 "Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру та удосконалення структури державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", затв. Держкомземом Тимчасові методичні вказівки по складанню кадастрових планів обмежень і обтяжень щодо використання земель від 04.08.1999.

Закінчуємо написання розділу 5 «Ведення державної статистичної звітності» у вигляді практичного заповнення форм 6-зем. та 2-зем., які знаходяться у додатку № 1 до курсового проекту.

 

 

Реєстрація земельних ділянок – це правова сторона земельного кадастру. Вона забезпечує дотримання принципів недоторканості земельного фонду країни й охорону прав власників та землекористувачів на надані їм в установленому порядку землі.

Реєстрація – це внесення в реєстри (списки, описи, переліки, відомості, спеціальні книги) записів про особи, предмети, певні факти тощо з метою обліку, падания їм законної сили.

Державна реєстрація – це процес, необхідний для виникнення, зміни, переходу, обмеження і припинення прав власності або інших прав.

Таким чином, державна реєстрація земельних ділянок – це система юридичних та технічних дій із закріплення прав власників землі та землекористувачів на земельні ділянки та нерухомість відповідно до чинного законодавства, на основі документів, що підтверджують ці права.

З 1 січня 2013 р. встановлено, що формування земельних ділянок фіксуватиметься в Державному земельному кадастрі, а оформлення прав на земельні ділянки – у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Як встановлено у ст. 791 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Тобто, земельна ділянка може бути об'єктом цивільних правочинів лише після внесення відомостей про неї до двох інформаційних баз даних – Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Причому, державна реєстрація речових прав на земельні ділянки може здійснюватися після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Важливою особливості оформлення прав на земельні ділянки з 1 січня 2013 р. є також встановлення нового порядку оформлення земельних прав. Стаття 126 Кодексу діятиме у такій редакції: Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Слід відмітити, що цим Законом істотно змінюється зміст підтвердження виникнення у особи земельних прав. Так, згідно з ст. 1 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно являє собою офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, існування у особи права на земельну ділянку підтверджуватиметься з 1 січня 2013 р. фактом проведення державної реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Однак, при вчиненні правочинів та інших дій щодо земельних ділянок їх власники та користувачі мають подати документ, який підтверджує наявність у них відповідного права. Таким документом, як передбачено у ст. 28 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є витяг з Державного реєстру прав, який надається власникам земельних ділянок на підставі поданої заяви.

Законом також встановлено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Більше того, права земельні ділянки та інше нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають саме з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст. 202 Земельного кодексу України Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.