Вікна та їх декорування в Англії в період з ХV по ХХ століття

До кінця періоду з'явився новий елемент віконного декору: ламбрекен. Гірлянди і ламбрекени, запозичені від грецької культури, надавали вікнам закінчений і водночас більш вишуканий вигляд, який характерний для епохи раннього Бароко (Рис. 1. 7.). [16]

 

 

Наличники вікон, особливо на фасаді з входом, виконувались з такою ж розкішшю, як і парадні двері. Особливо розкішними були вікна по центру середнього поверху, які повинні були забезпечити цілісність фасаду і виступали центром всієї композиції (Рис. 2. 1.). Навіть власники скромних маєтків були готові витратити значні кошти на ошатне «венеціанське» (трьохстулкове вікно) з центральною частиною увінчаною аркою.

Великі віконні отвори спочатку підтримувалися вертикальними стійким або середниками і поперечними брусами (Рис. 2. 2.). Пізніше в цей же період їх кількість і об’єм зменшились. Від початку центральна стійка залишалась масивною, в той час як інші зменшувалися у розмірі. Потім, коли кількість вікон збільшувалась, і вони стали більш вузькими, центральна віконна стійка перестала бути обов’язковою (Рис. 2. 3., Рис. 2. 4., Рис. 2. 5.). Поперечні бруси розміщувались високо по відношенню до отвору, і їх число зменшилось від двох до одного (Рис. 2. 6.).

Стулкові рами з вертикальною підвіскою, закріплені петлями, заповнювали простір між вертикальними стійками вікна і поперечними брусами (Рис. 2. 7.). Поява врівноважуючих одне одного вертикально ковзаючих стулок вікон в 1670-х роках, зробили непотрібними віконні середники та поперечні бруси, дозволивши відкривати більше простору вікну (Рис. 2. 8.). До 1700 року підйомні вікна стали широко використовуватися. Популярними стали більш високі та вузькі вікна. Стулкові вікна з вертикальною підвіскою рам продовжували використовуватись в невеликих будинках і в службових приміщеннях багатьох великих будинків (Рис. 2. 9., Рис. 2. 10., Рис. 2. 11.). [40]

«Більш вишукані», «театральні» – ось найбільш точні оцінки віконних драпіровок епохи Бароко. Карнизи і ламбрекени вийшли на перше місце в якості завершальних елементів віконного дизайну (Рис. 2. 12.). Але все ж їх головним призначенням було ховати карнизи, рейки та пересувні механізми. Карнизи були дерев'яними і прикрашалися вишуканим різьбленням. Ламбрекени робили з накрохмаленою тканини, котрій надавали потрібну форму і часто прикрашали окантовкою, мереживом і бахромою (Рис. 2. 13.). [18]

Позумент, або мистецтво золотого і срібного шиття, розквітло у Франції за часів правління Людовіка XIV. Пізніше гугеноти, що потерпали від гоніння за віру, тікали до Німеччини, Англії й Голландії, несучи з собою і секрети свого вигадливого ремесла.

Красиве оздоблення, що спочатку лише маскувало шви і стики драпіровок, перетворилося на декоративний елемент достойний короля і знаті. Плоскі косиці, бахрома з китицями і сутажі  з тонкої шовкової пряжі обрамляли оксамит, парчу, дамаст  на піці розквіту стилю бароко (Рис. 2. 14.). [19]

Перші штори були простими і представляли собою одне ціле полотнище. Дві завіси замість однієї вперше з'явилися в стилі бароко, що надавало вікну симетричний вигляд. Пара полотнищ зазвичай підв'язувалися смужками тканин або кріпилася до стіни металевими тримачами на денний час, а на ніч штори засмикували, закриваючи таким чином вікно.

Даніель Маро, французький художник і шпалерник XVII століття, відомий винаходом фестона  – драпірування, яке при підтяжці створює хвилеподібний ефект. Цей елемент ліг в основу багатьох фесонів драпіровок і ламбрекенів, з яких найбільш відомі гірлянди і шлейфи. [20]

Віконні екрани частково затримували сонячне світло. Їх робили з дуже тонкої, напівпрозорої матерії, яку натягували на раму і просочували маслом. Раму встановлювали на вікно, і напівпрозора промаслена тканина захищала від сонячних променів. [21]

 

 

Починаючи з ХVІІІ століття, в той час як стулкові вікна з горбильками та свинцевими переплетами – все ще широко поширені в простих будівлях, фешенебельні будинки мали підйомні вікна. Принцип підйомного вікна з двома рухливими переплетами зі шківами  й противовісами в коробці підйомного вікна залишилися незмінними, як і устрій внутрішніх розсувних стулок.

Найпоширенішою формою стекол підйомних вікон завжди було «6 над 6», якщо розміри будинку не вимагали іншого розташування. Горбильки  віконного переплету перших десятиліть ХVІІ століття були товсті та мали тупий профіль, хоча пізніше вони стануть більш тонкими. Кронглас утримувався на місці металевими «гілочками» і шпаклівкою (Рис. 3. 1.). На початку XVIII століття все більше використовувалась балтійська м’яка деревина, яку було потрібно захищати фарбуючи свинцевими білилами. Таке фарбування є типовим для георгіанських вікон.

Внутрішні стулки віконниць встановлювалися урівні. Але зовнішні та віконні наличники були зазвичай фільончасті, як і інші дерев’яні частини (Рис. 3. 2.). [43]

В 1774 році був прийнятий новий закон стосовно пожежної безпеки. Згідно цьому закону віконні рами повинні врізатися в стіну. Це відволікало погляд від рами і акцентувало увагу на розмірах горбильків вікна, які до кінця століття ставали все більш тонкими. Рустовані  та прості обрамлення із каменю «коад» , що зустрічалися після 1780-х років, повернули вагу рамі.

В 1770-х роках фасади будинків стали більш витонченими, а вікна більш високими. В результаті цього вікна на верхніх поверхах могли бути майже