Вікна та їх декорування в Англії в період з ХV по ХХ століття

«Безперервна драпіровка» – прийом який дозволяв маскувати декілька окремих вікон під одне за допомогою довгої оборки або карниза й ідеально підходив для асиметричних силуетів тієї епохи. Оформлення кожного вікна окремо було асиметричним, проте в поєднанні з іншими вікнами утворювалась «дзеркальна картинка».

Зросла популярність драпірування зі шлейфом. Думки дизаннерів того часу щодо довжини завіс значно різнилися: від декількох витончених сантиметрів до метрів тканини, що ефектно стелилися підлогою. [31]

Думки істориків щодо причин, згідно яких використовувалися додаткові метри тканини – «збирачі пилу» також різняться. Одні вважають, що довгі завіси уособлювали розкіш: чим більше тканин могла собі дозволити людина, тим багатшою вона була. Інші вважають, що це робилося з чисто прагматичних рішень: для захисту від протягів. Ця версія здається нам найбільш вірогідною, оскільки саме тоді перестали використовувати балдахіни на ліжках.

Інший декоративною деталлю, що широко використовувалася в цей період, була підкладка, яка створювала ефект додаткового шару драпіровки, якщо її використовували під основну тканину, яка відверталася так, щоб була видна підкладка контрастного кольору.

Рольштори слугували художнім елементом інтер'єру. Вони використовувалися як полотна для мальовничих пейзажів і набивних малюнків. Такі штори, іноді оздоблені бахромою або облямівкою, були невід'ємною частиною оформлення вікон тієї епохи.

З історичної точки зору можна сказати, що оформлення вікон розвивалося по спіралі: періоди багатства і розкоші змінювалися періодами підкресленої простоти, а між ними були перехідні періоди. [32]

 

 

Вікна в федеральному стилі мали такі особливості, а саме:

більш тонкі віконні переплетіння оснащувались профілями четвертного валика;

засклені секції стали більшими;

верхні частини вікон часто із замковим каменем із мармуру, каменю або дерева були плоскими;

антамблемент прикрашався у вишуканому стилі братів Адамів;

до початку ХІХ ст. були розповсюджені вікна з двома переплетами по девять секцій в кожному, пізніше – ввійшли в моду подвійні, інколи потрійні ковзаючи переплетіння по шість секцій у кожній.

Архітрав у стилі братів Адамів має небагато деталей, але при цьому вікна обрамляються утопленими в стіну арками (Рис. 5. 1.). В будинках знаті другий поверх часто мав вікна на всю висоту стіни (Рис. 5. 2.), що виходили на балкон. Оздобленння внутрішніх віконних косяків поєднувались з оздобленням дверних коробок та камінів. Палладіанські вікна кінця ХVІІ століття (Рис. 5. 3.) мали пілястри з вишуканими профілями і фрамугами  з ажурним візерунком. На верхніх поверхах використовували напівкруглі і овальні вікна. Слухові вікна (Рис. 5. 4), як правило, були увінчані фронтоном. Відмінною рисою раннього класицизму Джефферсона було використання круглих та напівкруглих люнетів . По мірі того, як стиль наближався до оригінального грецького Відродження, форма вікон ставала простішою (Рис. 5. 2.). Наприклад, палладіанські вікна (Рис. 5. 3.) набули прямокутну тричастинну форму. Єдиними прикрасами перемичок була проста центральна панель і кутові квадрати. Модними залишалися французькі двері. [52]

Римські артефакти, знайдені під час розкопок Помпеї і Геркуланума в XVIII столітті вплинули на тенденції внутрішнього оздоблення вікон. Завдяки цим знахідкам стали популярні певні кольори, в першу чергу землисті, включаючи колір глини, теракотовий і зелений, що підкреслювалися чорним. Нові декораторські ідеї надходили і від промислових підприємств. Так, фарфор фабрики «Веджвуд» надихнув на використання різних відтінків блакитного, який був незвичайно модний в той час. На кольорові тенденції в інтер'єрі вплинули гобелени французької фабрики «Обіссон і Гобелінс». [26]

Поява карниза у вигляді пагоди, в якому чітко простежується вплив Китаю, приписують Томасу Шератону. Його ескізи меблів, опубліковані в 1793 році під назвою «Книга ескізів для червонодеревника і драпірувальника», були прикрашені античними мотивами, різьбленням і позолотою. [27]

Парні симетричні штори були типові в даний період (Рис. 5. 5.). Спрощений дизайн штор призвів до необхідності удосконалення стержневих карнизів. Поява в цей період першого карниза зі шнуром і роликом, який тепер відомий як розсувний механізм, допомогло попередить швидке зношення штор (Рис. 5. 6.). Ці нові карнизи дозволяли зашторювати штори з нахлестом. Крім того, декоративні карнизи і кільця робили силует вікна більш ошатним. [28]

По мірі того, як прозорі тканини набували популярність, під верхні штори почали вішати додаткові муслінові занавіски, прикріплюючи їх до віконної рами для забезпечення захисту від сонячних променів і створення в кімнаті приватної атмосфери.

Найбільшим досягненням у виробництві декоративного текстилю тої епохи став винахід ткацького верстата Жозефом Жакардом в 1804 році. Складний механізм верстата дозволяв створювати на тканині витончені візерунки. Раніше це можна було зробити тільки вручну, а це вимагало кропіткої роботи.

До кінця періоду чітку симетрію в оформленні вікон змінив асиметричний силует, який пізніше, набув особливої популярності. [29]

 

 

Удосконалені технології виготовлення скла дозволили виготовляти більш міцне і дешеве скло великих розмірів. Для встановлення таких стекол потребувалось менше горбильків віконного переплету. Для оздоблення віконних отворів вікторіанських підйомних вікон частіше почали використовувати декоративну цегляну кладку, штукатурний гіпс, збірні керамічні деталі. До середини ХІХ ст. на кожному кінці нижньої перекладини верхньої