Вікна та їх декорування в Англії в період з ХV по ХХ століття

Підвіконники вітальні на другому поверсі часто були досить низькими, навіть знаходились на рівні підлоги, вікна відкривалися на французький балкон чи портфнетр , що розташовувався вздовж всіх вікон (Рис. 3. 3.). Щоб полегшити доступ в кімнату в 1780-1790-х рр. підйомні вікна були замінені на «французькі» (складні двостулкові двері).

В кінці сторіччя з’явились різні варіанти конструкцій підйомного вікна. Стали популярними віконні отвори із заокругленим верхом і їх віконні коробки були або прямокутними або завершувались арками. Якщо коробка була прямокутною, то її верхня частина приховувалась між зовнішньою та внутрішньою кам’яною чи цегляною кладкою, а контури центрального скла – відповідали згину арки. Готичні вікна залишались популярними. Вони могли бути увінчані кілевидними арками або бути кілевидними (Рис. 3. 4.). [46]

Найважливіше, що дало нам пізнє георгіанство – це концепція узгодження за кольором і стилем віконних завіс. Дамаст і парча, заткані золотою ниткою, пофарбовані у всі можливі відтінки блакитного і багряного, були присутні в оформленні вікон. Серед забарвлень, які переважали в приміщеннях того часу, були відтінки бірюзового і коралового. [22]

Ламбрекен пізнього георгіанства мав елегантні обриси був ретельно і вишукано декорований (Рис. 3. 5.). Надалі в арсенал художників і декораторів цього періоду увійшли аплікація і вишивка. Спадаючі хвилями фестонні завіси, які підтягувалися догори за допомогою шнурів, були «писком моди» в Європі. [23]

В період пізнього Георгіанства драпіровки стають більш «текучими». Композиції з таких драпіровок м’яко струїлись. Ефект руху посилювали стрічки, тасьма, гірлянди, що ввійшли в моду як елементи декору візерунчастих тканин (Рис. 3. 6.). Драпірування були широко поширені – як у багатих будинках, так і в оселях людей середнього достатку (Рис. 3. 7.)

В Англії стають популярними італійські штори. Їх підтягували по діагоналі до верхніх зовнішніх кутів, таким чином досягаючи ефекту хвиль. Порт’єрна тканина при цьому драпірувалася красивими пишними складками. Цей прийом і сьогодні присутній в арсеналі дизайнерів інтер'єру. [24]

Промаслені тонкі фіранки епохи Бароко також продовжували використовувати для захисту від сонця. Часто розписані вручну складним орнаментом або жанровими сценками, вони стали передумовою для виникнення рольштор, які увійшли в ужиток наприкінці періоду пізнього Георгіансгва. Рольштори виготовляли з натурального лляного або бавовняного полотна; їх піднімали чи опускали за допомогою роликового механізму. Вони служили для захисту від яскравого сонця.

Віконні драпірування стають більш складними, оскільки дизайнери починають оформляти вікна згідно пропорціям, відкритим в XVI столітті італійським архітектором Андреа Палладіо, які отримали назву паладієвих принципів (венеціанський стиль). Ці пропорції були запозичені з класичної античної архітектури і могли застосовуватися до різних елементів дизайну, в тому числі до декорування вікон. [25]

 

 

Англійські архітектори періоду Регенства при розстановці вікон в приміщенні продовжували спиратися на поширені у ХVІІІ столітті уявлення про єдність й впорядкованість. Найбільшої химерності пропорції досягли на межі XVII-XVIII століть, але до 1830 року вони поступово наблизились до класичних, хоча надто витягнуті вікна віталень на другому поверсі залишилися особливістю будинків того часу (Рис. 4. 1.). Тенденція до витончених контурів також знайшла відображення у зменшенні віконних переплетінь. Вони стали тонкими як ніколи раніше і відрізнялись чіткими і складними контурами. Приблизно з 1815 року загальноприйняте скління підйомних або стулкових вікон квадратним склом часто варіювались доповненням вузьких кромок – «бічних віконець». Як правило, вони були з червоного або іншого кольорового скла (Рис. 4. 2., Рис. 4. 3.).

Нові поняття про чарівність і витонченість призвели до широкого використання французьких вікон від підлоги до стелі. Будинки, з яких відкривався прекрасний пейзаж, частіше за все мали еркери (вікна з виступом) з дерев’яною або сталевою верандою.

Віконниці широко використовувались впродовж всього періоду. Альбоми того часу ілюструють величезну кількість вигадливих пристроїв. Підйомні або ковзаючи панелі лишалися рідкістю. В основному використовувались стандартні відкидні віконниці багатостулкового типу, які ховались в потаємні або наклонні ящики (Рис. 4. 4.). Такий тип був присутній до кінця 1840-х роках, коли ставні почали зникати з використання. [49]

Драпіровка вікон як і раніше залишалася розкішною. Тепер для неї використовувалися численні шари завіс, часто в асиметричному стилі (Рис. 4. 5.). Нерідко на вікні могло висіти по чотири або п’ять шарів занавісок: верхня портьєра, нижня гардина з легкої тканини, додаткова фіранка і штори. Іноді до цієї композиції додавалася гірлянда (Рис. 4. 6.).

Популярність додаткових занавісок з прозорої тканини продовжувала рости протягом всього періоду. Зазвичай їх шили з шовку або бавовняного мусліну нейтральних кольорів. Як альтернатива використовувалися «скляні» фіранки, також виготовлені з мусліну. Вони були типовими для менш урочистої обстановки і вішалися впритул до скла, закриваючи нижню половину вікна. Відповідно до припущень істориків, ці фіранки служили захистом від настирливих комах, які проникали через відкриті вікна, в той же час частково захищаючи від сонячного світла. [15\31]

Зникнення ламбрекенів призвело до розробки більш складного оформлення верхньої частини вікна і карнизів. Французькі циліндричні складки, буфи створювали красиву форму, а карнизи перетворилися в декоративні елементи декору. Для оформлення латунних і дерев’яних наконечників та кронштейнів  переймали античні мотиви, наприклад листя лавру