Військова терапія

Види атипових форм госитрї променевої хвороби. Особливості клініки гострої променевої хвороби при зовнішньому нерівномірному опромінюванні, при комбінованих радіаційних ураженнях, при внутрішньому опроміненні, при поєднаному опроміненні, нейтронних ураженнях, при тривалому опроміненні невеликими дозами.

Надання медичної допомоги на етапах евакуації при атипових формах гострої променевої хвороби.

Радіаційні ураження можуть виникати в особового складу військ при дії проникаючої радіації ядерного вибуху, бета- і гамма-випромінювання на сліду радіоактивної хмари, а також у осіб, які працюють із джерелом іонізуючих променів при порушенні правил техніки безпеки. Клініка уражень має різні прояви і залежить від багатьох факторів (виду боєприпасу, поглинутої дози, короткочасності чи довготривалості, рівномірності чи нерівномірності опромінення, зовнішньої чи внутрішньої дії). У бойовій обстановці радіаційні ураження можуть зустрічатись як у чистому вигляді, так і в комбінації з травмами й опіками (комбіновані радіаційні ураження). Вони будуть абсолютно переважати інші при ядерному вибусі надмалої потужності, особливо нейтронної зброї. Доза зовнішнього опромінення людини, яка перебуває на зараженій території, залежить від терміну перебування на ній, сили експозиційної дози гамма-випромінювання, коефіцієнта захисту укриття і сховищ.

У результаті уражаючої дії значних доз іонізуючого випромінювання розвивається променева хвороба. У бойових і екстремальних умовах найбільше значення має можливість виникнення гострої променевої хвороби. Внаслідок дії іонізуючого випромінювання в організмі виникають складні фізичні, фізико-хімічні й біологічні процеси, які можна умовно поділити на чотири етапи:

– перший – фізичний процес поглинання енергії з іонізацією біомолекул і збудженням їх атомів;

– другий – утворення високоактивних радикалів;

– третій- фізіологічні зміни в організмі, які проявляються ушкодженням радіочутливих тканин (лімфоїдна, епітелій кишок) ;

– четвертий – ураження органів кровотворення, що є провідним фактором у патогенезі променевої хвороби.

Внаслідок зменшення кількості лейкоцитів і тромбоцитів у крові спостерігається зниження реактивності організму ураженого, втрачається природний імунітет, тому навіть сапрофіти набувають властивостей патогенних мікроорганізмів, що призводить до розвитку інфекційно-запальних ускладнень.

Загальна інтоксикація і патологічна імпульсація уражених тканин та органів також сприяють порушенню функцій центральної нервової та ендокринної систем і подальшому поглибленню патологічного процесу. Для цього патологічного процесу характерними є:

– дистрофічні зміни в усіх органах;

– спустошення кісткового мозку;

– виникнення геморагічного синдрому;

– розвиток інфекційних ускладнень.

Радіаційні ураження класифікують:

– за видом іонізуючого випромінювання (альфа, бета, гамма, нейтронне, рентгенівське тощо), а також за його енергією та дозою;

– за локалізацією джерела (зовнішнє, внутрішнє, змішане) ; – за розподілом дози в організмі (рівномірне, нерівномірне, місцеве) ; – за тривалістю випромінювання (короткочасне, довготривале). Біологічна дія іонізуючого випромінювання залежить від інтенсивності дози, його просторового розміщення на тілі, виду променів і реактивності організму. Уражаюча дія радіації в основному визначається величиною енергії випромінювання, яке поглинуто тканинами. Масові радіаційні ураження можуть виникати внаслідок дії:

1) короткочасного рівномірного зовнішнього загального гамма- і нейтронного випромінювання – розвивається гостра променева хвороба; 2) пролонгованого і, можливо, повторного загального зовнішнього випромінювання – розвивається хронічна променева хвороба; 3) короткочасного нерівномірного зовнішнього гамма- і нейтронного випромінювання – утворюються радіаційні опіки;

4) поєднання радіаційної дії зовнішнього гамма-випромінювання, аплікацій радіоактивних речовин на шкіру і слизові оболонки та попадання їх всередину організму – виникають поєднані радіаційні ураження;

5) комбінації радіаційних уражень з травмами, опіками та іншими ураженнями – призводять до появи комбінованих радіаційних уражень.

Гостра променева хвороба (ГПХ)

Гостра променева хвороба розвивається при одноразовому, повторному або тривалому (від кількох годин до 1-3 діб) зовнішньому гамма- і нейтронному опроміненні всього тіла або більшої частини його в дозі, яка перевищує 1 грей (100 рад).

Це захворювання характеризується періодичністю перебігу і полісиндромністю клінічних проявів, серед яких головними є симптоми ураження системи кровотворення, кишечника, серцево-судинної і нервової систем. Особливості клінічних проявів і ступінь тяжкості захворювання визначаються багатьма факторами: сумарною дозою опромінення, потужністю, видом випромінювання, рівномірністю опромінення тіла й індивідуальними особливостями організму.

Нерівномірність опромінення істотно позначається на характері захворювання. Опромінення різних частин тіла супроводжується різноманітними патофізіологічними ефектами і клінічними проявами, що пов’язано з різним ступенем ураження окремих органів і систем. Найтяжчі форми ГПХ при нерівномірній дії радіації на організм виникають після опромінення органів черевної порожнини. Вплив відносно рівномірного радіаційного випромінювання високої потужності в основному визначається дозою опромінення, залежно від рівня якої в клінічній картині провідним стає симптомокомплекс ураження тієї чи іншої системи кровотворення – кістковомозкова форма, кишечника – кишкова форма, серцево-судинної і нервової систем – токсемічна форма і головного мозку – церебральна форма (табл. 10. 1).

 

 Доза опромінення в 1-10 грей спричиняє ураження кровотворних тканин, тому ця форма названа кістковомозковою. Доза опромінення до 20 грей, крім органів кровотворення, різко уражає кишечний епітелій, внаслідок чого зміни, які виникають у кишечнику, спричиняють смерть у найближчі кілька днів, ще до розвитку глибоких порушень в органах кровотоворення, відповідно, ця форма названа кишковою. Опромінення в дозі понад 20 грей призводить до виникнення токсемічної і церебральної форм радіаційного ураження, для яких характерне порушення функції центральної