Внутрішня політика української держави у галузі охорони здоров’я та соціального захисту населення (квітень-грудень 1918 року)

Виняток становить монографія Д. Дорошенка, на сторінках якої автор дає позитивну оцінку роботи урядових підрозділів гетьманського режиму і серед них – Міністерства народного здоров’я та державного опікування1. Проте він занадто перебільшує досягнення Української держави, в тому числі, і на ниві охорони здоров’я та соціальної опіки.

Першою спробою дати об’єктивну характеристику діяльності МНЗтаДО Української держави стала стаття Р. Осінчука2. Відзначаються об’єктивністю оцінок і бібліографічні довідки про В. Любинського, Б. Матюшенка, М. Галагана, О. Корчак-Чепурківського у багатотомній “Енциклопедії українознавства”3.

Проте і в розвідках зарубіжних істориків проблеми становлення та діяльності МНЗтаДО Української держави, її політики в галузі соціальної опіки не стали предметом окремого дослідження.

Новий етап досліджень доби правління П. Скоропадського було започатковано в 1990 ті роки. Концептуальні підходи та різноплановість вивчення цього періоду визначила стаття професора С. Кульчицького4. Пріоритетними напрямками дослідження стали закриті за радянських часів теми: охорона пам’яток культури у праці О. Нестулі5, місце церкви в Українській державі в дослідженні В. Ульяновського6, проблеми робітництва за Гетьманату у монографії О. Реєнта7. При цьому період правління П. Скоропадського розглядається в контексті Української революції.

З нагоди річниці проголошення Української держави та роковин Гетьмана в Україні 1993 та 1998 рр. були проведені Міжнародні конференції. Результатом їх роботи стали наукові збірники “Останній Гетьман: ювілейний збірник пам’яті П. Скоропадського” (К., 1993), “Гетьман Павло Скоропадський та Українська держава” (К., 1998), на сторінках яких були вміщені як об’єктивні праці про добу правління П. Скоропадського, так і відверті апологетичні статті представників української діаспори. Не можна обійти увагою і роботи В. Солдатенка з історії Української революції. Добу Гетьманату він оцінює як “... період тимчасового торжества контрреволюційних тенденцій суспільного розвитку”. 8 При цьому автор ставить під сумнів навіть здобутки Української держави у галузі освіти та культури. В енциклопедичному виданні “Українське державотворення: Невитребуваний потенціал” поряд із визнанням незаперечності досягнень гетьманського уряду у царині освіти, культури, реформуванні військових справ, наголошується на диктаторській суті режиму П. Скоропадського. 1

Останнім часом зросло число публікацій та дисертацій з історії Української держави, але у них годі шукати аналіз процесів у галузі охорони здоров’я та соціальної опіки. Найближче підійшла до визначеної проблематики у своєму дисертаційному дослідженні С. Поляруш. Зокрема, вона сформулювала деякі аспекти діяльності департаменту державного опікування МНЗтаДО Гетьманату. 2

Основу джерельної бази дисертаційного дослідження склали архівні документи, які збереглися в державних центральних та обласних сховищах. У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ) опрацьовано 16 фондів, Центральному державному історичному архіві України (ЦДІАУ) – 3, Державних архівах Житомирської (ДАЖО), Київської (ДАКО), Полтавської (ДАПО), Харківської (ДАХО) областей – 23. Загалом опрацьовано документи 42 фондів 6 ти архівних установ.

Більшість з них ще в недавньому минулому перебували у закритих сховищах. Це, зокрема, стосувалося і матеріалів фонду Міністерства народного здоров’я та державного опікування Української держави (ф. 1035), з якого гриф “таємно” було знято тільки у 1992 р. Проте саме в цьому фонді зосереджуються основні документи, які найбільш повно відображають політику і практику Гетьманату у сфері охорони здоров’я та соціальної опіки.

Важливі нормативні акти, які розкривають їх зміст, вміщені також у фондах Ради Міністрів Української держави (ф. 1064), Міністерства фінансів (ф. 2199), Міністерства праці (ф. 2857).

Аналіз фондів губернських старост Катеринославщини (ф. 4541), Полтавщини (ф. 2988), Поділля (ф. 1793), Харківщини (ф. 1325), Київщини (ф. 3598), Волині (ф. р. -1644) та фонду Головуповноваженого Українського уряду в місцях розташування австро-угорських військ Східної армії (ф. 2311) дав можливість визначити регіональні особливості реалізації політики Української держави у сфері охорони здоров’я та опікування.

У фонді Освідомчого відділу при Полтавському губернському старості (ф. 2586) збереглися відомості про персональний склад повітових “комітетів увічних воїнів”, напрямки їх роботи та ін.

Проблеми повернення українських військовополонених з держав Четверного союзу, покращення умов життя тих українців, які продовжували перебувати у концентраційних таборах, були висвітлені на підставі матеріалів фондів Військового міністерства (ф. 1074), Українського військового Генерального Штабу (ф. 1077).

Прослідкувати еволюцію діяльності біженецького департаменту МВС від часу заснування за доби Центральної Ради до кінця Гетьманату, становище біженців в Україні, процес їх реевакуації та надання їм матеріальної допомоги дозволили матеріали фондів Генерального секретарства внутрішніх справ УНР (ф. 799), біженецького департаменту МВС Української держави (ф. 1216), а також фонди ЦДІА України – Комітету по наданню допомоги пораненим та сім’ям солдатів і офіцерів при Київському навчальному окрузі (ф. 897), Полтавського відділення Комітету для надання тимчасової допомоги постраждалим від воєнних дій (ф. 919), Київської община сестер милосердя Російського товариства Червоного Хреста (ф 1157).

Документи Житомирського, Полтавського, Київського, Харківського обласних архівів репрезентують у цій галузі здебільшого діяльність місцевих органів влади та самоврядувань. До них належать фонди Волинського губернського правління (ф. 67), Житомирської міської управи