+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
30
Мова:
Українська
(ф. 62), Волинської губернської земської управи (ф. 183), Київського губернського правління (ф. 1), Харківського губернського правління (ф. 4), Відділу влаштування біженців Харківського губернського присутствія (ф. 18), фонд Харківської губернської земської управи (ф. 304) та фонди повітових управ – Лохвицької (ф. 612), Гадяцької (ф. 694), Кременчуцької (ф. 1069) (Полтавського облдержархіву) ; Ізюмської (ф. 82), Зміївської (ф. 309), Вовчанської (ф. 308), Валківської (ф. 307), Харківської (ф. 311) (Харківського облдержархіву) ; Радомишльської повітової (ф. 523) та Андрусівської волосної Липовецького повіту Київської губернії (ф. р. -2405) (Житомирського облдержархіву). На основі їх матеріалів автор встановила додаткові дані про становище земських медичних закладів та персоналу пересічних лікарських дільниць, їх кількісний та персональний склад по окремих повітах, рівень забезпеченості медикаментами, шляхи та засоби боротьби з епідеміями, відомості щодо діяльності медичних шкіл, аптечної мережі та санаторно-курортних закладів України, умови відкриття нових закладів охорони здоров’я, листування з МНЗтаДО, місцевими органами державної влади, організацію допомоги українським військовополоненим та біженцям та ін.
Іншою важливою складовою джерельної бази стали періодичні видання доби Гетьманату. Законодавчі та нормативні акти Української держави друкувалися в офіційному виданні гетьманського уряду “Державний вісник”. Тому його матеріали стали об’єктом особливої уваги при підготовці дисертації і дозволили скласти загальну картину основних напрямків внутрішньої політики Гетьманату та визначити її пріоритети. Окремо потрібно відмітити єдиний номер часопису “Вісник МНЗІО” – офіційного видання Міністерства народного здоров’я та державного опікування (липень 1918).
Проблеми охорони здоров’я та соціального захисту висвітлювали і друковані партійні органи та часописи громадських об’єднань – “Нова рада”, “Робітнича газета”, “Вісті Всеукраїнського Союзу хліборобів-демократів”, “Народна воля” та ін.
Серед місцевих періодичних видань слід відзначити “Ведомости Харьковщины”, “Полтавські губернські відомості”, “Вісник Холмського губернського староства”, “Чернігівську земську газету”, “Народне діло” (Харківська губ.), “Вестник Александрийского уездного земства” (Херсонська губ.), “Вісник Єлизаветградського повітового земства” (Херсонська губ.), “Газета Зіньківського повітового земства” (Полтавська губ.), “Старобельская жизнь” (Харківська губ.) та інші, де містився матеріал з нашої проблематики.
Окрему групу джерел склали мемуари очевидців та учасників тих подій. Перш за все необхідно виділити “Спогади” П. Скоропадського1, в яких автор розглядає державотворчі процеси за доби свого правління.
Відтворити картину життя українського суспільства доби Гетьманату, його настрої до певної міри дозволили матеріали щоденників лікаря О. Несвіцького2 та видатного вченого В. Вернадського. 3 Проте мемуарній літературі притаманний певний суб’єктивізм в оцінках діяльності владних структур Української держави.
Аналізуючи різноманітні за змістом і походженням джерела, автору вдалося відтворити широку палітру діяльності органів влади, самоврядувань, громадських спілок в галузі охорони здоров’я та соціального захисту, а також визначити перспективи подальшої розробки теми дисертаційного дослідження.
Другий розділ – “Охорона здоров’я та соціальний захист населення як напрямок внутрішньої політики Гетьманату” – висвітлює процес становлення підвалин державної політики у галузі охорони здоров’я та опіки і формування дієвої системи необхідних органів.
У дисертації доводиться, що охорона здоров’я та соціальний захист населення опинилися в центрі уваги Української держави, що зумовлювалося спадщиною, яку Гетьманат отримав у цій діялнці від Російської імперії та Центральної Ради, та невідкладними завданнями організації належного медичного обслуговування населення, боротьби з епідеміями, налагодження допомоги інвалідам війни, дітям-сиротам та іншим категоріям соціально незахищеного населення.
За кілька місяців в Українській державі було сформовано основні принципи політики у сфері охорони здоров’я та опікування. Їх суть полягала у визначенні охорони здоров’я та соціального захисту одним з пріоритетних напрямків діяльності органів виконавчої влади та місцевих самоврядувань; забезпеченні переваги загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими та іншими інтересами; визнанні соціально незахищених груп тогочасного українського суспільства – дітей-сиріт, інвалідів війни, колишніх військовополонених, біженців та інших – об’єктом особливої уваги та допомоги з боку держави; співіснуванні державної, муніципальної, громадської, приватної медицини та опіки з поєднанням різноманітних джерел їх фінансування; проведенні широких профілактичних заходів при подоланні епідемічних, інфекційних, венеричних, професійних захворювань; використання прогресивного власного та зарубіжного досвіду при розбудові галузі охорони здоров’я та соціального захисту; централізації державного управління сферою охорони здоров’я та опікування; налагодженні контактів з окупаційними органами влади Німеччини та Австро-Угорщини при ліквідації епідемічних захворювань, відправці колишніх полонених, біженців та ін.
Обговорення цих питань відбувалося на двох міністерських нарадах з питань охорони здоров’я (травень 1918 р.) та опікування (липень 1918 р.) із залученням до нього представників самоврядувань, органів охорони здоров’я та соціального захисту, медичних спілок. Аналіз їх виступів спростовує тезу радянської історіографії про реакційність місцевих самоврядувань та їх байдужість до проблем медицини та опіки.
Характерною ознакою процесу формування структури МНЗтаДО та його місцевих органів стало поєднання новостворених органів різних рівнів з успадкованими від Російської імперії та УНР.
Структура МНЗтаДО охоплювала відповідні напрямки його діяльності і складалася з чотирьох департаментів: загальних справ, медичного, санітарного, державного опікування, поділених, у свою чергу, на 16 відділів та 6 виділів – самостійних міністерських підрозділів, підпорядкованих особисто міністру народного здоров’я та державного опікування. З метою координації діяльності підрозділів МНЗтаДО були утворені три дорадчі органи – рада міністра (22 серпня 1918 р.), Судово-медична рада (26 вересня 1918 р.) та Учений комітет (14 грудня 1918 р.).
Для співпраці центральних та місцевих органів охорони здоров’я, налагодження стосунків з представниками австро-угорських та німецьких медичних служб