Вплив різноманітних варіантів антигелікобактерної терапії на склад мікрофлори кишечнику у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки

Верифікацію нозологічної форми захворювання проводили за загальноприйнятими стандартними методиками на підставі клінічних проявів, даних інструментальних обстежень (ендоскопічне дослідження стравоходу, шлунку та дванадцятипалої кишки, рентгеноскопії шлунку і дванадцятипалої кишки) і виявлення H. Pylori (цитологічним, біохімічним, гістологічним, мікробіологічним та серологічним методами).

Дослідження кислотоутворюючої функції шлунку проводилося за допомогою інтрагастральної базальної рН – метрії.

Бактеріологічне дослідження мікрофлори товстого кишечнику досліджували в динаміці: до початку лікування та через 7 і 28 діб після його закінчення, за допомогою методу посіву калу на дисбактеріоз відповідно до методичних рекомендацій від 10. 10. 1986 року МОЗ УРСР. Кал гомогенізували у фізіологічному розчині і потім готували ряд послідовних десятикратних розведень 103, 105, 107, 108, 109. Посіви культивували при температурі 370 С. Ідентифікацію ентеробактерій і неферментуючих грам – негативних мікроорганізмів робили після мікроскопії колоній і визначення цитохромоксидазної активності відповідно до схем, викладеним у додатку №2 до наказу МЗ СРСР № 475 від 06. 08. 1989 р. Для оцінки ступеню порушень у мікробному пейзажі кишечнику, крім ідентифікації культур, робили їхній кількісний облік з перерахуванням на 1, 0 г фекалій. З цією метою враховували число вирослих колоній на чашках, ріст у рідкому і напіврідкому живильному середовищах, кількість засіяних випорожнень і ступінь їхнього розведення.

Після всебічного обстеження усім хворим першої групи призначалася стандартна однотижнева антигелікобактерна терапія, відповідно щодо рекомендацій Маастрихтської угоди 2-2000 та її альтернативні варіанти, без урахування стану мікробіоценозу товстого кишечнику та відповідно варіанту терапії хворі були поділені на підгрупи: омепразол по 20 мг 2 рази на добу; амоксицилін по 1000 мг 2 рази на добу; кларитроміцин по 500 мг 2 рази на добу (підгрупа А) або доксициклін по 100 мг 2 рази на добу (підгрупа В) або метронідазол по 400 мг 3 рази на добу (підгрупа С) або фуразолідон по 200 мг 2 рази на добу (підгрупа Д).

Контроль ерадикації здійснювався через 4 тижні після закінчення курсу антигелікобактерної терапії.

Для обробки отриманих результатів використовували методи статистичного спостереження та варіаційної статистики (похідні величини відносні та середні, оцінка вірогідності за допомогою t критерія Ст'юдента). Обробка результатів проводилася на персональному комп'ютері за допомогою стандартного пакета статистичних програм.

Результати досліджень та їх обговорення. Серед обстежених було більше чоловіків, ніж жінок, що відповідає літературним даним, тобто в обох групах хворих статистично вірогідно (р<0, 05) переважали особи чоловічої статі.

Найбільше часто виразкова хвороба була у хворих в віці 40 років і старше і з тривалістю захворювання 3 роки і більш, але розходження статистично не вірогідне (р>0, 05).

Клінічна картина неускладненої виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, асоційованої з H. Pylori характеризувалася наявністю болісного і диспептичного синдромів. Аналіз клінічних ознак, з погляду їхньої частоти, свідчить про те, що найбільш характерними ознаками для обох груп були: «голодний» біль (79, 1±4, 3% і 80, 6±7, 1%) з локалізацією в епігастральній ділянці (85, 7±3, 7% і 87, 0±6, 0%). Переважна більшість хворих обох груп локалізувала біль при пальпації в епігастральній ділянці (82, 4±3, 9% і 87, 0±6, 0% відповідно), причому у 56% хворих першої і у 41, 9% другої групи було сполучення болісності в епігастрії і пілородоуденальній зоні. Диспептичні явища в обох групах з великою сталістю супроводжували болісний синдром: відрижка повітрям (57, 1±5, 2% і 64, 5±8, 6%), печія (49, 5±5, 2% і 48, 4±8, 9%), нудота (46, 2±5, 2% і 38, 7±8, 7%), метеоризм (39, 6±5, 1% і 61, 3±8, 7%) і порушення стільця (23, 0±% і 29, 0±8, 1%). Явища метеоризму та різні порушення стільця в другій групі відзначалися вірогідно (р<0, 05) частіше, ніж у хворих першої групи.

Найчастіше в обох групах мали місце одиничні виразкові поразки слизової оболонки передньої стінки цибулини дванадцятипалої кишки, у фібриновій фазі, розміром від 0, 5 до 1, 0 см. Більш половини хворих обох груп мали рубцово-виразкову деформацію цибулини дванадцятипалої кишки, що з'явилося підтвердженням даних анамнезу про тривалість виразкового процесу. Порушення моторики (рефлюкс – езофагіт, дуоденогастральний рефлюкс) верхніх відділів шлунково-кишкового тракту мали місце у двох третин хворих. Всі хворі були H. Pylori – позитивні.

У 19, 8±4, 2% хворих першої групи і 22, 6±7, 5% – другої групи мала місце супутня патологія органів травної системи – найбільш часто це був хронічний безкам'яний холецистит.

У 57, 4% обстежених хворих обох груп статистично вірогідно (р<0, 01) відзначалося підвищення кислотоутворюючої функції шлунку.

Для проведення аналізу видового і комплексного складу порушень мікрофлори товстого кишечнику, хворі першої групи, що їх мали, були поділені на три підгрупи в залежності від ступеню виразності цих порушень: в 1-шу підгрупу (легкі порушення) увійшли хворі з ізольованим зменшенням кількості біфідобактерій менш 107 КУО; в 2-гу підгрупу (помірні порушення) – хворі з ізольованою зміною