Вплив різноманітних варіантів антигелікобактерної терапії на склад мікрофлори кишечнику у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки: для диференційованого призначення антибактеріального компонента схеми, з урахуванням виділеної умовно-патогенної мікрофлори, необхідне дослідження мікробного пейзажу кишечнику до початку лікування. Корекція порушень мікробіоценозу кишечнику може бути досягнута диференційованим підходом до призначення антибактеріальних препаратів що входять до складу схем антигелікобактерної терапії. Вибір комбінації антибактеріальних препаратів вхідних до складу схем антигелікобактерної терапії необхідно проводити з урахуванням її активності до виділеної умовно-патогенної мікрофлори при наявності в посіві клебсієли більш 104 КУО ізольовано та у сполученнях з зменшенням кількості біфідобактерій та/або збільшенням кількості кишкових паличок зі слабкою активністю у схеми антигелікобактерної терапії рекомендується включати амоксицилін і фуразолідон. При присутності протея в кількості більш 104 КОЕ ізольовано або в сполученні з зменшенням кількості біфідобактерій та/або збільшенням кількості кишкових паличок зі слабкою активністю – амоксицилін і кларитроміцин;

Аналіз динаміки клінічних проявів під впливом антигелікобактерної терапії показав, що після закінчення курсу антигелікобактерної терапії у хворих обох груп спостерігалася позитивна динаміка основних клінічних синдромів: у всіх хворих болісний синдром був купірован. У 86 (94, 5%) хворих першої групи та у 90, 3% другої купірован диспептичний синдром (відрижка, печія, нудота, блювота, метеоризм, нормалізувався стілець).

При проведенні контрольної фіброгастродуоденоскопії було відзначено, що у всіх хворих обох груп наступило рубцювання виразкових дефектів.

У першій групі ерадикація досягнута у 77 хворих (84, 6±3, 8%). В другій групі ерадикація досягнута у 28 хворих (90, 3±5, 3%). Для визначення характеру взаємозв'язку між ступенем ерадикації і виразності порушень мікробіоценозу товстого кишечнику в хворих першої та другої груп, у яких не була досягнута ерадикація, було проведене зіставлення характеру порушень мікробного пейзажу товстого кишечнику. В першій групі ерадикація не була досягнута у 14 хворих. З них – 7 (50, 0%) хворих через 28 діб після закінчення антигелікобактерної терапії мали виражені порушення в мікробному пейзажі товстого кишечнику. В другій групі ерадикація не була досягнута у 3 хворих (9, 7%), у них через 28 діб продовжували виділятися клебсієла (2) та протей (1) у кількості більш 104 КУО, тобто були виражені порушення.

Порушення ж зв'язані з появою умовно-патогенної мікрофлори вимагають диференційованого підходу до призначення «антибактеріального компонента» схеми – з урахуванням активності антибактеріальних препаратів не тільки у відношенні H. Pylori, але й у відношенні виділеної умовно-патогенної мікрофлори.

 

 

1. Диференційований підхід до використання антигелікобактерної терапії з урахуванням її ефективності і впливу на склад мікрофлори товстого кишечнику при неускладненій формі виразкової хвороби дванадцятипалої кишки приводить до нормалізації мікробіоценозу у хворих, які мали до початку лікування його виражені порушення

2. Порушення мікробного пейзажу товстого кишечнику різного ступеня виразності мають 83, 5% обстежених хворих на неускладнену форму виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, асоційовану з H. Pylori. Ці порушення не залежать від статі і віку пацієнтів та від виразності деструкції (ерозія або виразка) слизової оболонки дванадцятипалої кишки.

3. Серед хворих, які мали порушення мікробного пейзажу кишечнику, більш чим у половині випадків зустрічалися помірно виражені порушення (55, 3±5, 7%), які виявляються зміною кількісного і якісного складу кишкових паличок ізольовано чи в сполученні зі зменшенням менш 107 КУО кількості біфідобактерій. Майже у третини хворих мали місце легкі порушення – 27, 6±5, 1%, що виражаються в ізольованому зменшенні менш 107 КУО кількості біфідобактерій. У 17, 1±5, 1% були виражені порушення, що виявляються в наявності умовно-патогенної мікрофлори більш 104 КУО (клебсієли, протея, цітробактера, ентеробактера).

4. У обстежених хворих на неускладнену форму виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, асоційовану з H. Pylori стандартна антигелікобактерна терапія та її альтерантивні варіанти, незалежно від використовуваної схеми, сприяла відновленню легких та помірних порушень, які були до початку лікування, до еубіозу, а виражені порушення – зберігалися і після лікування.

5. У хворих з дисбактеріозом у яких використання схем антигелікобактерної терапії та ії альтернативних варіантів не приводить до ера дикції Н. pylori порушення в мікробному пейзажі товстого кишечнику, як правило, зберігаються.

6. У хворих, які не мають до початку лікування порушень в мікробіоценозі товстого кишечнику, використання стандартної антигелікобактерної терапії та її альтернативних варіантів (із застосовуваних нами схем), не приводить до їх розвитку.

 

 

1. Хворим на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, асоційованої з H. Pylori, які мають скарги на метеоризм та різні порушення стільця до початку антигелікобактерної терапії рекомендується проведення бактеріологічного дослідження калу на дисбактеріоз.

2. Виражені порушення мікробіоценозу зв'язані зі збільшенням умовно-патогенної мікрофлори (клебсієли і протею), вимагають диференційованого підходу до призначення антибактеріального компонента схеми з урахуванням активності антибактеріальних препаратів не тільки у відношенні H. Pylori, але й у відношенні виділеної умовно-патогенної мікрофлори.

3. В схеми антигелікобактерної терапії доцільно включати омепразол 20 мг 2 рази в день, амоксицилін 1000 мг 2 рази в день і фуразолідон 200 мг 2 рази в день при наявності в посіві клебсієли у кількості більш 104 колоній-утворюючих одиниць ізольовано або в сполученнях зі зменшенням менш 107 колоній-утворюючих одиниць кількості біфідобактерій і/або зі збільшенням більш 105 колоній-утворюючих одиниць кількості кишкових паличок зі слабкою ферментною активністю.