Витоки та теоретичні засади ленінізму

Марксизм – струнка й цілісна система філософських, економічних та соціально-політичних поглядів. Марксизм виник у 40-х роках XIX ст. на ґрунті визвольної боротьби робітничого класу і став теорією, що виражає докорінні інтереси робітничого класу, всіх трудящих, став програмою боротьби робітничого класу та всіх соціальних верств суспільства за революційне перетворення суспільства на принципах свободи, соціальної справедливості, рівності й гуманізму. Виникнення марксизму стало великим революційним переворотом в науці й природі суспільства. Основоположники марксизму – великі мислителі Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, здійснили науковий подвиг у сфері людського знання: філософії, політичної економії, вченні про соціалізм, теорії соціальних класів та ін. Вчення приділяло особливу увагу революційним (насильницьким) методам переходу від капіталізму до соціалізму, обґрунтувало диктатуру пролетаріату, сформувало основи і принципи стратегії і тактики революційного робітничого руху. Карл Маркс сформулював ідеологію, що складається з трьох елементів: економічної теорії, теорії класів та історичної теорії [9, с. 429].

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національних відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Свобода та всебічний розвиток людини, з погляду засновників марксизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через установлення влади робітничого класу, який остаточно усуне поділ суспільства на соціальні класи, а приведе до однорідного, соціально-справедливого суспільства.

Проблема визволення людини, формування цілісної, гармонійної, всебічно розвиненої людини – головна ідея Маркса та Енгельса. Уже в своїх ранніх працях Маркс писав про необхідність установлення принципово нового суспільного устрою, який би зробив вихідним моментом розвитку саме людину. Енгельс також у своїх перших творах виступав як послідовний прихильник гуманізму [10, с. 89].

Будучи жерцем класової магії і диктатури одного класу над іншим, Ульянов, природно, своє сприйняття марксизму не міг здійснити інакше як в боротьбі з романтизмом народництва. Ульянов справедливо критикує народників за їх неприйняття капіталізму в Росії і ідеалізацію селянської громади [13, с. 532-533].

У багатьох роботах Ульянова, доводячи, обґрунтовуючи, підтверджуючи «необхідність» диктатури пролетаріату, не намагається задуматися над елементарним питанням: хіба сумісна справедливість (а марксизм плекає цю головну ідею!) з диктатурою? За яким правом один клас беззастережно командує іншим? Чи можна за допомогою диктатури досягти пріоритету головної цінності – свободи? Союз робітничого класу і селянства при диктатурі пролетаріату просто нісенітниця... Саме по собі рівність прав і обов'язків – хороша ідея. Але користуючись цими правами і виконують свої обов'язки люди чомусь по-різному [6, с. 76].

Але ці питання не хвилюють молодого Ульянова. Марксизм з самого початку прийнятий ним остаточно і безповоротно. Погоджуючись з дійсно науковою основою аналізу економічного базису суспільства, Ульянов жодного разу не піддав сумніву соціально-політичну концепцію марксизму, засновану в кінцевому рахунку на насильстві, ставкою на силове вирішення будь-яких протиріч в інтересах одного класу. Зустрівшись і прийнявши марксизм, молодий соціал-демократ не засумнівався в історичній порочності й обмеженості силовий методології створення нового суспільства. Не випадково, що, коли він стане вождем, в руках якого буде зосереджена вся повнота влади, предметом його постійної і особливої турботи стануть ЧК, ГПУ, інші органи диктатури пролетаріату [6, с. 76-77].

Головним ідейним перешкодою на шляху поширення марксизму та соціал-демократичного руху в той час були народницькі погляди, що переважали тоді серед передових робітників і революційно налаштованої інтелігенції. У 1895 році Ленін об'єднав в Петербурзі все марксистські робочі гуртки (їх було вже близько 20) в один «Союз боротьби за визволення робітничого класу». Цим він підготував створення революційної марксистської робітничої партії. Під керівництвом Леніна «Союз боротьби за визволення робітничого класу» пов'язував боротьбу робітників за економічні вимоги – за поліпшення умов праці, за скорочення робочого дня, за підвищення заробітної плати з політичною боротьбою проти царизму. Тут же пред'являлися і відповідні політичні вимоги. Восени 1895 року Ленін написав листівку до страйкуючих робітників і робітниць фабрики Торнтона. За короткий час «Союз боротьби» були надруковані десятки таких листівок, звернень до робочих різних фабрик. Кожен такий листок сильно піднімав дух робітників. Наслідком у 1894 році утворюється в Москві московський «Робочий союз». У Сибірі в кінці 90-х років організувався сибірський «Соціал-демократичний союз». У 90-х роках в Іваново-Вознесенську, Ярославлі, Костромі виникли марксистські групи, об'єднані згодом у «Північний союз соціал-демократичної партії». У Ростові-на-Дону, Катеринославі, Києві, Миколаєві, Тулі, Самарі, Казані, Орєхово-Зуєва і в інших містах створюються в другій половині 90-х років соціал-демократичні групи та спілки [11, с. 133].

Володимир Ленін пішов далі Маркса: узагальнюючи небачений в історії досвід створення суспільних відносин, нового суспільного ладу, дає філософське обґрунтування моделі гуманного, справедливого суспільства, поклавши в її основу «більш високий тип суспільної організації праці порівняно з капіталізмом». На початку соціальних перетворень намічалось введення самоуправління, відмова від товарних відносин, тобто воєнний комунізм, заснований на примусовій праці,