Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Витоки та теоретичні засади ленінізму

Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
27
Мова: 
Українська
Оцінка: 

та завдання пролетаріату

 
«Привид бродить по Європі – привид комунізму» – цими словами розпочинається документ, який змінив геополітичну карту світу та свідомість мільйонів людей. 21 лютого 1848 року в Лондоні Карл Маркс та Фрідріх Енгельс опублікували «Маніфест Комуністичної партії», у якому проголосили невідворотність загибелі капіталізму від рук пролетаріату. Робота вийшла німецькою мовою і декларувала цілі, завдання та методи боротьби комуністичних організацій. Закінчувався маніфест знаменитим гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся». Того ж року програмний документ перевидали у Франції, Італії, Данії. Маніфест таємно розповсюджували у багатьох країнах, його текст перекладено більш ніж 100 мовами. Його неодноразово перевидавали, однак до тексту не внесли жодної правки. Маркс та Енгельс вважали, що маніфест є історичним документом, змінювати який ніхто не має права. Маркс та Енгельс оголошували війну буржуазії. При цьому автори документа відзначали – досягти своєї мети пролетаріат міг виключно шляхом насильства і революційної боротьби. Та якими б святими не були ідеї німецьких філософів, історія засвідчила інше. За десятки років існування СРСР його вожді методично винищували не лише буржуазію. Шлях побудови комунізму перетворився на катастрофу світового масштабу із мільйонами людських жертв. Історія всіх товариств – це історія боротьби класів. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер – гнобитель і пригноблений перебували у вічному антагонізмі один до одного, вели то приховану, то явну боротьбу, яка завжди кінчалася революційною перебудовою всього суспільного будинку або загальною загибеллю класів [26, с. 32].
Пролетаріат створює власну державу не для встановлення свободи в суспільстві. Йому вона потрібна для насильницького придушення своїх супротивників. У супротивники пролетаріату Ленін включив усіх підряд, навіть тих, хто, так чи інакше, обслуговував буржуазію. Спекулянти, шахраї, бюрократи, ледарі, хулігани попадали під буржуазний вплив, їх теж зараховував Ленін у супротивники пролетаріату, і вони піддавалися насильству, навіть якщо за походженням були потомственими пролетарями. При такому підході майже кожен у Росії міг виявитися і нерідко проголошувався ворогом пролетаріату, «шкідливою комахою», від яких робітничий клас мав очистити російську землю навіть шляхом сваволі, учив Ленін. Сваволя ліквідувала свободу навіть для пролетаріату. Сваволя і режим будуть триматися в основному за допомогою репресій і терору. Ленін був найрішучішим прихильником терористичних методів здійснення пролетарської диктатури. Терор важливий не тільки в умовах збройного протиборства, але його, терор, треба розширювати і в мирні роки. Усе це Ленін пояснював тим, що диктатура пролетаріату знищує буржуазний демократизм і при цьому забезпечує «максимум демократизму для робітників і селян» [14]. Наша епоха, епоха буржуазії, відрізняються, однак, тим, що вона спростила класові суперечності: суспільство все більш і більш розколювалося на два великі ворожі табори, що стоять один проти одного – буржуазію і пролетаріат. Колишня феодальна, або цехова, організація промисловості більш не могла задовольнити попиту. Буржуазія створила людей, які тільки тоді можуть існувати, коли знаходять роботу, а знаходять її до тих пір поки їх раця збільшує капітал. Такі робітники змушені продавати себе поштучно, представляти собою такий товар, як будь-який предмет торгівлі. Робітник стає придатком машини. З усіх класів, які протистоять буржуазії, тільки пролетаріат представляє собою справжній революційний клас. Невеликий промисловець, дрібний торговець, ремісник, селянин – всі вони борються з буржуазією для того, щоб врятувати своє життя. Пролетаріат засновує своє панування за допомогою насильницького повалення буржуазії [26, с. 45-46].
Державною формою диктатури пролетаріату, залучення трудящих до політичного життя повинна бути, згідно з Леніним, Республіка Рад. У ній поєднуються елементи представницької і безпосередньої демократії. Ради – установи, які одночасно є і законодавцями, і виконавцями законів, і самі ж контролюють виконання своїх законів. Цей тип республіки будується на основі демократичного централізму, що означає виборність усіх органів влади знизу доверху, підзвітність їх і підконтрольність, змінюваність депутатів. Політико-юридичні, конституційно-правові аспекти устрою системи Рад мало цікавили Леніна. Головне для нього – наскільки Ради фактично спроможні бути інструментами диктатури пролетаріату. При цьому, беззаперечно, Ради мають бути під керівництвом більшовицької партії. Без цього Ради, в очах Леніна, ніякої цінності не мають. Гасло «Ради – без комуністів!» – контрреволюція, смертельно небезпечне для диктатури пролетаріату. Роль комуністичної партії в загальному механізмі пролетарської державної влади визначалася Леніним так: «Диктатуру здійснює організований у Ради пролетаріат, яким керує комуністична партія більшовиків». Партією керує Центральний Комітет. Усередині ЦК утворяться ще більш вузькі колегії – Політбюро, Оргбюро. Повинна існувати тільки Диктатура однієї партії. «Ми на цьому стоїмо і з цього грунту зійти не зможемо», так писав, учив і втілював у життя свої політико-правові ідеї Ленін [14]. У 1923-1924 pp. уже практично державою керував Й. В. Сталін (1879-1953) Генеральний секретар ЦК ВКП (б). Країна жила за формулою: «Сталін – це Ленін сьогодні». На ідеї диктатури пролетаріату Сталін створи1в фундамент зміцнення культу влади і усунення своїх опонентів і супротивників. У диктатурі пролетаріату він виділив такі аспекти: 1. Влада. 2. Насильство. 3. Придушення. 4. Примус. Але найголовніше в диктатурі пролетаріату, підкреслив Сталін, це насильство. Для вірного учня Леніна диктатура пролетаріату є не обмежене законом панування пролетаріату, що спирається на насильство над буржуазією. Сваволя і насильство, не обмежені законом, породжують в тоталітарну владу, залізна п'ята якої давить все й усіх. Диктатура пролетаріату, за
Фото Капча