Витоки та теоретичні засади ленінізму

Держава – машина в руках пануючого класу для придушення опору своїх класових супротивників, – учив «великий Сталін» «просту людину». У держави є дві функції: внутрішня (головна) – тримати буржуазію у вузді і зовнішня (неголовна) – розширювати територію свого панівного класу пролетаріату за рахунок території інших держав чи захищати територію своєї держави від нападів з боку інших держав.

 

 

Ленінізм сформувався в період різкого загострення кризи всієї системи капіталізму і пожвавлення через це революційного руху. Таку ситуацію В. І. Ленін та його однодумці сприйняли як канун соціалістичної революції, щодо успіху якої в них не було жодних сумнівів. Незрілість матеріальних передумов для такої революції, низький рівень масової політичної культури Ленін намагався компенсувати активною діяльністю пролетарської партії, котра, на його думку, могла внести в робітничий рух передову соціалістичну свідомість. Зростаюча конфронтація між класами, посилення збройної боротьби породили водночас ідею про неминучість і доцільність використання насилля для здійснення соціалістичних перетворень. Згодом поняття революційного насилля і його носія – диктатури пролетаріату, були абсолютизовані. А це, у свою чергу, призвело до впровадження однобічного класово-партійного підходу до всіх явищ дійсності, особливо до науки і культури, нетерпимості до релігії та інакомислення. Відбулася канонізація ленінської теоретичної спадщини та створення культу особи Й. В. Сталіна з його численними злочинами проти свого народу та народів світу. Суспільна практика показала, що історично обмеженими виявилися положення марксизму про насилля як бабу-сповитуху історії, про всесвітньо-історичну місію пролетаріату та його диктатуру, про зникнення товарно-грошових відносин за соціалізму. Проте і нині залишаються актуальними діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості і солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх та багато іншого.

Марксизм-ленінізм поставив національне питання у зв’язок з революційною класовою боротьбою пролетаріату, у зв’язок з боротьбою за нове і справедливе безкласове суспільство – комунізм. Ленін, побачивши наростання російського шовінізму в Радянській країні, вдарив на сполох й оголосив йому «бій не на життя, а на смерть». Згадаймо, як він радив ширше залучити «націоналів» до вироблення національної політики та її практичного здійснення на місцях, радитись з ними, прислухатися до них і підіймати їхню ініціативу.

Національна справа – це справа всього народу і справа кожного громадянина: це корінний інтерес усього народу і громадянства, совість кожного з нас; вона не відсуває всіх інших справ, інтересів та ідеалів, але нерозривно з ними пов’язана, і ніхто не має права мовчати, коли бачить щось неподобне, так само як ніхто не має права затуляти вуха від тривожних голосів.

Марксизм-ленінізм – це абсолютно здеградований, вульгаризований, але все ж таки варіант європейського гуманізму. Певного напряму, який виник, можна сказати, спочатку в католицькій церкві, потім в протестантській, а також у кабінетах ренесансних, потім барокових інтелектуалів. Будучи перехідним етапом між капіталізмом і комунізмом, соціалізм, за визначенням К. Маркса, несе на собі відбиток старого, буржуазного суспільства. Усунувши найгостріші суперечності капіталізму, в тому числі між класами, соціалізм не ліквідував соціальну неоднорідність суспільства. А це неминуче призводило до існування, поряд з загальними інтересами, специфічних інтересів різних соціальних груп [29, c. 177].

 

 

Твір В. І. Леніна, в якому він першим з марксистів розкрив економічну і політичну сутність Імперіалізму, нової стадії, в яку до початку ХХ ст. вступив в своєму розвитку капіталізм. Робота Леніна – пряме продовження і подальший розвиток «Капіталу» К. Маркса, де Маркс досліджував капіталістичний спосіб виробництва, капіталістичні виробничі відносини в їх виникненні та розвитку, відкрив закон руху буржуазного суспільства, дав аналіз протиріч капіталізму і науково довів неминучість його загибелі і перемоги соціалізму. В. І. Ленін у своїй праці підсумував розвиток капіталізму за півстоліття, що минув з часу виходу в світ першого тому «Капіталу». Спираючись на відкриті Марксом і Енгельсом закони розвитку капіталізму, Ленін показав, що імперіалізм – вища і остання стадія капіталізму, переддень соціалістичної революції. Дослідження імперіалізму було протягом багатьох років невід'ємною частиною боротьби Леніна за розвиток революційного руху в Росії, за революційну лінію в міжнародному робітничому русі. Нові явища в розвитку капіталізму Ленін відзначав задовго до початку першої світової війни 1914-18. У ряді робіт, написаних у 1895-1913 («Проект і пояснення програми соціал-демократичної партії» (1895-96), «Китайська війна» (1900), «Уроки кризи» (1901), «Внутрішній огляд» (1901), «Марксизм і ревізіонізм» (1908), «Концентрація виробництва в Росії» (1912), «Зростання капіталістичного багатства» (1913), «Відстала Європа і передова Азія» (1913), «Історичні долі учення Карла Маркса» (1913) і др.), Ленін розкривав і аналізував новітні явища, характерні для епохи імперіалізму. Всебічним дослідженням монополістичної стадії розвитку капіталізму Ленін зайнявся у зв'язку з аналізом причин першої світової війни 1914-18. Без цього були неможливі правильне керівництво революційним рухом, успішна боротьба з ідеологією імперіалістичної реакції і з реформістської політикою угодовства, не можна було прокласти шлях до соціалізму [30, с. 437-438].

 

 

Серед широкого кола питань суспільного розвитку, якими цікавився і які досліджував В. І. Ленін, особливе місце належить теорії соціалістичної революції. Він робить висновок, що капіталізм з кінця XIX ст. вступає у черговий етап свого розвитку – імперіалізм, який об'єктивно створює умови для соціалістичної революції. Революція трактується ним як якісний стрибок, що забезпечує перехід суспільства на принципово новий ступінь свого розвитку і передбачає кардинальну зміну форм та характеру власності на засоби виробництва, соціального, політичного і духовного життя суспільства. Жовтнева соціалістична революція 1917 р. у Росії готувалась і здійснювалась відповідно до ленінської теорії. Нового трактування в ленінських роботах набуває держава. Вона розглядається як спеціальний орган, машина, за допомогою якої здійснюється управління суспільством в інтересах пануючого класу. В. І. Ленін постійно підкреслює класовий характер і класову сутність держави, значною мірою розглядає її в контексті революційних змін існуючих суспільних відносин. Особливо це виявляється в праці «Держава і революція» (1917 р.), в якій він робить висновок про необхідність заміни після перемоги соціалістичної революції старої державної машини новою, яка буде відповідати потребам класів і соціальних сил, що здійснюватимуть революцію, обґрунтовує необхідність такої конкретної форми державного управління, як диктатура пролетаріату. Історія згодом покаже, до яких трагічних наслідків може призвести абсолютизація даної форми управління. В. І. Ленін вважав, що у майбутньому держава відімре, але це буде не раніше, ніж люди звикнуть дотримуватись елементарних норм поведінки без примусу.

Теоретичні основи соціалістичної держави і права були закладені в працях основоположників наукового комунізму до К. Маркса і Ф. Енгельса і розвинуті в творах В. І. Леніна, а також в документах комуністичних партій і наукових дослідженнях вчених, що стоять на марксистсько-ленінських позиціях. Соціалістична держава і право, згідно теорії марксизму, виникають не еволюційним шляхом, шляхом поступового переростання буржуазної держави в соціалістичне, а шляхом здійснення соціалістичної революції. Найближчою ціллю комуністів, говорилося в «Маніфесті Комуністичної партії», є «скинення панування буржуазії, завоювання пролетаріатом політичної влади». А «першим кроком в робочій революції» є «перетворення пролетаріату в пануючий клас, завоювання демократії».

В роботах класиків марксизму-ленінізму докладно розроблена теорія соціалістичної революції – її цілі, форми здійснення, основні напрями, методи. Ще в ранніх творах К. Маркса і Ф. Енгельса розвивалися, наприклад, ідеї про необхідність дотримання послідовності і безперервності соціалістичної революції. Наші інтереси і наші задачі, писали вони, полягають в тому, «щоб зробити революцію безперервною до тих пір, поки все більш класи не будуть усунені від панування, поки пролетаріат не завоює державною владою». В їхніх більш пізніх роботах наводилася думка про необхідність використовування в процесі здійснення соціалістичної революції різних – мирної і немирної – форм. Повстання було б безумством там, доводив, зокрема, Ф. Енгельс, «де мирна агітація привела б до цілі більш швидким і вірним шляхом». Використовуючи тезу марксистів про безперервність революції, В. І. Ленін розробив доктрину про переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. «Від революції демократичної – писав він – ми зараз же почнемо переходити і якраз в міру нашої сили, сили свідомого і організованого пролетаріату, почнемо переходити до соціалістичної революції. Ми стоїмо за безперервну революцію» [31, с. 24-27]. Важливою закономірністю і одночасно передумовою становлення і розвитку соціалістичної держави, згідно доктрини марксизму, є злам старої державної машини, знищення буржуазного державного апарату. Всі перевороти, писав у зв’язку з цим К. Маркс, лише удосконалили стару державну машину «замість того, щоб зламати її. Партії, які, змінюючи одна одну, боролися за панування, розглядали захоплення цієї величезної державної будівлі, як головну здобич, при своїй перемозі».

Розвиваючи цю думку, В. І. Ленін переконував, що «революція повинна полягати не в тому, що новий клас командував, управляв за допомоги старої державної машини, а в тому, щоб він розбив ту машину і командував, управляв за допомогою нової машини. На питання, як це зробити і чи все в старому державному апараті потрібно розбивати, Ленін відповідав, що до зламу старого буржуазного апарату потрібно підходити різноплавно. Річ у тому, що в кожній буржуазній державі, разом з переважно-гнобительськими органами і інститутами у вигляді армії, поліції, жандармерії і ін., які підлягають негайному зламу, є також такі органи, які пов'язані з банками і синдикатами, виконують обліково-реєстраційні функції. «Цього апарату розбивати не можна і не потрібно» [32, с. 575].

Ленін увійшов в історію як найбільший вождь пролетарської революції, як творець і керівник більшовицької партії – авангарду робітничого класу, партії нового типу, партії соціалістичної революції й диктатури пролетаріату, партії будівництва соціалізму й комунізму, вищої форми суспільно-політичної організації. Його життя й діяльність невіддільні від боротьби робітничого класу й Комуністичної партії. Він ясно бачив, що без революційної марксистської партії неможлива ні перемога соціалістичної революції, ні побудова соціалізму й комунізму.