Виявлення якісного і кількісного складу нічних метеликів околиць міста Рівного

На околицях міста Рівного існують взаємопов’язані різні види тварин. Внаслідок біоценотичних зв'язків між видами, що населяють дану ділянку місцевості з однорідними умовами існування, формується біоценоз.

Біоценоз – угруповання популяцій організмів, які пов’язані між собою різноманітними взаємовідносинами та населяють певну ділянку біосфери (Куценко О. М. “Охорона навколишнього середовища”).

На околицях міста Рівного можна виділити біоценоз озера Басів Кут, “Вишнева гора” з її степовою флорою. Околиці міста Рівного зайняті сільськогосподарськими угіддями і утворюють агроценози.

Агроценоз – це збіднене видами угруповання рослин, тварин, створене людиною для одержання сільськогосподарської продукції (Ковальова Н. І. “Економічні проблеми природокористування”). Агроценози околиць міста Рівного представлені вирощуваням зернових культур (пшениця, ячмінь, овес), технічних культур (цукрові буряки, картопля), кормових культур (кормовий буряк, кукурудза), овочевих культур. На околицях міста, в лісосмугах, парках, скверах поширені тварини.

 

 

Нічні метелики належать до лускокрилих (Lepidoptera) багаточисельна група комах. Ліпідоптеролог Р. Бідичак у “Станіславівському натуралісту” відмічає: “ Нічні метелики – це доволі умовна назва, яка підкреслює спосіб життя, аніж якусь систематичну приналежність. Більше того, нічні метелики представляють різні еволюційні лінії. Правда, усі представники ряду Легкокрилих мають спільного предка”.

Більшість метеликів веде нічний спосіб життя або сутінковий. Нічні лускокрилі відрізняються від денних і особливостями будови. Тіло у них більш товсте, а забарвлення крил більш тьмяне. Антени (вусики) перистовидні або ниткоподібні. У денних Лускокрилих кінці вусиків булавовидні. Тому денних метеликів називають булавовидні, а нічних – різновусими.

Яйця нічні метелики відкладають поодиноко або купками. Самки можуть відстрілювати їх нальоту, вводити в тканини рослин або розміщувати на попередньо обраних об’єктах. З яєць вилуплюються червоподібні личинки – гусінь. Гусінь має чітко відокремлену голову, вона жорстка, менш виділені груди, на яких розташовані три пари справжніх членистих ніг, на кінці з кігтиками, і черевцем, на якому розташовано п’ять пар несправжніх м’ясистих ніжок, остання на самому кінці тіла. Несправжні ніжки всіх метеликів закінчуються кількома крючковидними щетинками (наумов Б. М. “Зоология безпозвоночных”).

Пройшовши кілька линьок, гусінь перетворюється на лялечку, які в більшості нічних метеликів обплетені шовковим коконом. Шовк виділяється виликими слинними залозами. Вони виділяють багату на білок рідину, яка при контакті з повітрям твердіє, утворюючи шовкову нитку. Цю нитку гусінь перед заляльковуванням використовує для плетіння захисної оболонки для лялечки-кокона. Цими нитками гусінь вистилає підземні камери, які вона риє перед переходом у стан лялечки, а також для особливих прийомів захисту від ворогів (Акимушкин И. И. “Мир животных. Рассказы о насекомых”).

Лялечка Лускокрилих (нічних метеликів) переважно нерухома. Вона має яйцевидну витягнуту форму, із загостреним кінцем. Її щільні зовнішні покриви утворюють тверду оболонку. Всі придатки і кінцівки спаяні з тілом, тому поверхня лялечки стає суцільною, ноги і крила не можуть бути відділені від тулуба без порушення цілісності покриву. Така лялечка має назву – вкрита лялечка. Вона нерухома, але в неї зберігається рухливість останніх сегментів черевця (малюнок 3). Всередині лялечки розвивається, зазнавши певних перетворень, доросла особина (імаго). Через певний час, що залежить від виду та зовнішніх умов виходить метелик.

Імаго більшості нічних Лускокрилих дуже схожі зовні. Їх тіло складається з трьох відділів – голови, грудей і черевця. Досить дрібна голова, на ній розміщена пара складних (фасеткових) очей і пара добре помітних вусиків. Ротовий апарат згортається плоскою спіраллю і утворює хоботок. Хоботок метеликів вважається спеціалізованим ротовим апаратом у класі комах.

У неробочому стані він схований під густими лусочками. Розгорнутий хоботок добре пристосований для всмоктування рідкої їжі і відкривається своєю основою прямо у глотку. Основу цього ротового апарату утворюють сильно видовжені внутрішні лопаті нижніх щелеп, які утворюють стулки хоботка. Верхні щелепи відсутні або представлені невеликими горбиками; сильно редукована нижня губа, а її щупальці добре розвинуті і складаються з трьох члеників (Калабуров Н. И. Монографія “Чешуекрылые”).

Хоботок метелика дуже еластичний і рухливий. Живляться метелики нектаром квітів, який вони висмоктують хоботком. Довжина хоботка видів лускокрилих залежить від глибини розміщення нектару в тих квітах, які відвідують метелики. У деяких метеликів, які не живляться, хоботок може бути недорозвинутий або відсутній (тонкопряди, деякі молі)  (малюнок 1.)

Перелітаючи з квітки на квітку, метелики можуть переносити пилок на собі і тим самим сприяють перехресному запиленню. Найбільш примітивні метелики озброєні гризучими щелепами, які характерні для гусениць. (Злотин А. З. “Летающие цветы”.)

На типових лускокрилих є дві пари добре розвинених крил, які покриті волосками і похідними від них лусочками. Будова крил нічних лускокрилих дуже варіює. Вони можуть бути повністю відсутні (внаслідок еволюційної дегенерації), представляти широкі площі, або майже вузькі лінійні структури. Відповідно розрізняється і спроможність різних метеликів до польоту. У деяких волинянок крила зредуковані тільки у самок, у яких крила нормально розвинені, але як літальні придатки не функціональні (тутовий шовкопряд.)  (Кузнєцов Н. Я. “Насекомые чешуекрылые” т. 1). Найбільш ймовірно, що найкраще літальний апарат розвинений в родині бражників. Їх досить вузькі крила б’ють з такою частотою, що метелики не тільки розвивають велику швидкість, але здатні зависати у повітрі і літати задом наперед.

В певної групи