Виявлення якісного і кількісного складу нічних метеликів околиць міста Рівного

Забарвлення задніх крил найчастіше однотонне, неяскраве. Але у совок, стрічниць, ведмедиць і бражників воно може бути яскравим, попереджаючим. Так у червоної стрічниці (Catocala nupta) задні крила цегляно-червоні з чорними перев’язками, з жовтою (Catocala fulmineca) – охро-жовті з чорною перев’яззю по середині і таким же зовнішнім краєм. У звичайної ведмедиці (Arctia caja) задні крила червоні з великими темносиніми, майже чорними плямами, черевце з чорними плямами.

В спокійному стані вдень метелики сидять на стовбурах дерев зі складеними крилами і тому непомітні. При загрозі нападу вони розкривають передні крила і демонструють відлякуюче яскраве забарвлення нижніх крил.

Своєрідне захисне забарвлення у сріблястої лунки (Phalera Bucephala). Передні крила у неї сріблясто-білі з великою жовтою плямою на зовнішньому кутку, задні крила сірі. Вдень метелик сидить на дереві зі складеними крилами. В цей час вона нагадує обламану гілку. Жовті плями на злегка вігнутих кінцях передніх крил нагадують деревину (Злотин А. З., Галкин А. А. ”Занимательная этомология”).

Лускокрилі – комахи з повним перетворенням. Яйця багаті жовтком і одягнуті щільною зовнішньою оболонкою (хоріоном), поверхня якої має специфічну для видів мікроструктуру. В оболонці є складно влаштований мікропілярний отвір, через який при заплідненні проникає сперматозоїд. Форма яєць у нічних метеликів спрощено-овальна, напівкулевидна (сферична), пляшковидна. Яйця відкладаються поодиноко або групами переважно на рослини, які служать кормом для гусені. Кількість яєць, що відкладається у більшості видів може становити від кількох сотень, до кількох тисяч (Кузнецов Н. Я. “Насекомые чешуекрылые” т 1).

Із яйця виходить личинка – гусінь. У більшості видів вони мають червоподібну форму: тіло складається з голови, 3 грудних і 10 черевних кілець. На відміну від дорослих лускокрилих їх гусінь завжди має гризучий апарат. Крім трьох пар грудних ніжок, у гусені є ще “несправжні” або черевні ніжки, яких буває до 5 пар. Вони розміщуються на 3-6 і 9 черевних сегментах. Черевні ніжки не розчленовані і їх підошви покриті хітиновими крючечками. Специфічною фізіологічною особливістю гусеніє наявність у них пари трубчастих прядільних або шовковидільних залоз, які відкриваються загальним каналом на нижній губі. Ці залози – це видозмінені слинні залози, у яких основна функція слиновиділення замінена виробництвом шовку. Секреція шовковидільних залоз швидко твердіє на повітрі, і утворює шовкову нитці, за допомогою якої одна гусінь скріплює згорнуті у трубку листки, інші зависають у повітрі, спускаючись з гілок, треті оточують себе і гілки, на яких вони сидять, павутиною. Гусінь використовують шовкову нитку для побудови кокона, всередині якого проходить заляльковування.

У преважної більшості метеликів гусінь є фітофагами, рідше гусінь живиться шерстю, воском, роговими речовинами (Акимушкин И. И. “Мир животных. Рассказы о насекомых”).

За способом життя гусінь можемо розділити на дві групи: 1) гусінь, яка веде вільний спосіб життя, які живуть відкрито на рослинах; 2) гусінь, яка веде прихований спосіб життя. Вільноживуча гусінь мешкає на трав’янистих рослинах, живиться листям, квітами, плодами. Перехід до втаємниченого життя – це життя в переносних чохликах, які гусінь сплітає з шовкових ниток. Рухаючись на рослині гусінь носить на собі свій чохлик, під час небезпеки вона ховається в нього. Так веде себе гусінь метеликів-мішочниць. Проміжне місце займають листоверти. Це гусінь, яка будує сховище із звернутих листків, звертаючи і скріплюючі звернуті частини шовковою ниткою. Для побудови такого сховища використовується один або кілька листків. Багато гусениць звертає листок в сигаретоподібну трубку (Мал. 6, 7).

Гусінь, яка живе групами, влаштовує спеціальні, іноді складні гнізда, сплітаючи павутиною (Hyponomeuta malinelius), це небезпечний шкідник садів і лісів (Наумов Б. М. “Зоология беспозвоночных”).

Волоски, залози та інші личинкові структури характерні гусені. Гусінь деяких видів озброєна пекучими волоками або щетинками. На їх гострих кінцях відкриваються протоки отруйних шкірних залоз, секреції яких припорсковані в тіло ворога викликає подразнення його шкіряних покривів.

Спеціальні залози личинок з різних родин змочують поверхню поверхню тіла рідиною, яка діє отруююче на основних небезпечних для цих видів ворогів. Деяка гусінь, якщо її потривожити, починає сильно звиватись, інші згортаються в клубок або прикидаються мертвими. В багатьох випадках в момент небезпеки гусінь каменем падає з гілок і зависає на шовкових нитках, що виділяються в момент падіння. Щоб повернутися назад, гусінь піднімається на нитці, перебираючи її ротовими придатками і передніми грудними ногами.

У личинок багатьох бражників восьмий черевний сегмент несе на спині великі вирости у вигляді рогів. Потривожена гусінь різким рухом направляє їх на ворога. У багатьох гусениць ефективним захистом від паразитів і ворогів є довгі колючі волоски, що вкривають тіло (Плавильщиков Н. Н. “Юному энтомологу”).

Стадія лялечки у нічних лускокрилих характеризується рядом ознак, що збільшують шанси на виживання. Лялечки, що знаходяться у грунті мають непомітне забарвлення, що зливається з фоном грунту. Шовкові кокони, що плетуть більшість нічних метеликів, від хижаків і паразитів. У шовкового шовкопряда кокон пришарований. Зовнішній шар пухкий, середній щільний, а внутрішній