Визначальні риси та характеристики творчого методу Вільяма Шекспіра у його трагедіях "Гамлет, принц датський" та "Король Лір"

 

Актуальність обраної теми полягає в тому, що В. Шекспір у своїх творах підіймає вічні теми та є свого роду новатором та зачинателем ренесансного реалізму, завдяки чому зробив великий вклад у світову літературу. Творчий метод ренесансного реалізму має свої певні особливості, знання яких стануть у пригоді майбутнім перекладачам, для адекватного перекладу художніх текстів.

Протягом століть життя та творчість Вільяма Шекспіра досліджувалися багатьма зарубіжними та українськими вченими-літературознавцями та мовознавцями. Олександр Анікст досліджував життя та творчість Шекспіра. Результати його досліджень висвітлені у працях: «Шекспір» (1964), «Трагедія Шекспіра «Гамлет»« (1986), «Шекспір. Ремесло драматурга» (1974). Також, дослідженнями схожих тем займалися такі українські та російські літературознавці, як: Йосип Дубашинський «Вільям Шекспір» (1965), Леонід Пінський «Шекспір. Основні задачі драматургії» (1966), Михайло Морозов «Мова та стиль Шекспіра» (1954). Також, його творчістю та проблематикою творів цікавилися Іван Анісімов, Віссаріон Бєлінський, а серед українських письменників йому приділяли увагу такі відомі діячі, як: Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський, Михайло Драгоманов. В Україні був захищений ряд дисертацій, а саме: «Типологічні зв'язки між художнім методом Вільяма Шекспіра та діалектичним вченням доби Відродження» (Селезінка І. О. та Селезінка О. М.), ««Гамлет» Вільяма Шекспіра як метатекст пізнього ренесансу та його літературні проекції» (Лазаренко Д. М., кандидат філологічних наук), «Концептуальний простір трагічного в п'єсах Шекспіра: поетико-когнітивний аналіз» (Ніконова В. Г., доктор філологічних наук). У сучасній Україні про Шекспіра пишеться багато праць, однак, здебільшого вони присвячені: 1) методиці викладання п'єс в школах та вишах, 2) проблемам перекладу, 3) розвідкам з української шекспіріани. Більш узагальнюючий характер носять публікації таких дослідників, як С. Ватченко, А. Вітченко, М. Кремер, Є. Млиновський, Н. Тарасова.

Отже, творчість Вільяма Шекспіра залишається об'єктом розгляду зарубіжних та українських дослідників.

Об'єктом дослідження є трагедії Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц датський» та «Король Лір».

Предметом дослідження є визначальні риси та характеристики творчого методу Вільяма Шекспіра у його трагедіях «Гамлет, принц датський» та «Король Лір».

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб виявити особливості творчого методу Вільяма Шекспіра на матеріалі його трагедій «Гамлет, принц датський» та «Король Лір».

Завдання дослідження полягають в тому, щоб:

Проаналізувати поняття творчого методу, його класифікацію та характеристики.

З'ясувати особливості творчого методу ренесансного реалізму.

Дослідити особливості творчого методу у трагедіях Вільяма Шекспіра на матеріалі його творів «Гамлет, принц датський» та «Король Лір».

Методи дослідження. Для реалізації поставленої мети і завдань використано ряд методів теоретичного рівня, а саме: синтез, індукцію, дедукцію, системний аналіз, текстуальний аналіз. Ці методи були використані для того, щоб виокремити особливості творчого методу Вільяма Шекспіра і дослідити як він використовує їх у своїй творчості.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані для розробки курсів лекцій з зарубіжної літератури, спецкурсів, семінарів та методичних посібників. Також, цей матеріал може бути використаний при написанні курсових або дипломних робіт з зарубіжної літератури, стосовно творчості Вільяма Шекспіра.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів та загальних висновків і її обсяг складає 31 сторінок, 2-ох додатків. Список використаних джерел складається з 17 найменувань.

 

 

 

Творчий (художній) метод (грець. methodos – шлях дослідження) – зумовлений закономірностями раціональний спосіб осягнення та перетворення дійсності засобами мистецтва. Цей метод добре відомий з античної доби, зокрема у вигляді арістотелівської концепції мімезису, використовуваний передусім митцями раціоналістичних уподобань. Основна категорія радянського літературознавства, яке розглядало творчий процес не за його іманентною основою, а за спрощено міметичною схемою: відбір життєвих явищ, їх типізація та узагальнення, ідейно-естетичне оцінювання з позицій ідеологічних настанов, «добір» необхідних зображально-виражальних засобів задля зображення дійсності у художніх образах. Естетичний принцип витіснявся проблемою відображення та пізнання світу, з якою ототожнювався літературний твір, вимогою аналізу його за позалітературними, ідеологічними та соціологічними критеріями. Розмаїтий літературний процес розмежовувався на два антихудожні, класові річища – «буржуазне», приречене на осудження, та «соціалістичне», коли письменник до зображувальної дійсності додає сподіване, сприяючи цим немовби «збудженню революційного ставлення» до неї. Часто поняття «метод», аби надати йому вигляду життєвої повноти, ототожнювали з напрямом як відносно стійким і повторюваним у певний період історико-літературного руху чинником. Однак художній метод, попри його догматичне смислове знецінення, має право на існування у своєму адекватному значенні, будучи способом художнього осмислення дійсності, притаманним і творчості окремого автора, і стильовій тенденції, і літературному напряму [5, с. 716-717].

В. Лесин і О. Пулинець під творчим методом розуміють «сукупність основних принципів художнього відбору жиги них явищ, їх узагальнення, осмислення й ідейно-естетичної оцінки з позицій певного естетичного ідеалу, а також відповідних способів художнього відображення дійсності і втілення її в образах мистецтва». «Одні вчені, – зауважує Ю. Борєв, – визначають його як сукупність художніх прийомів і засобів; другі – як принципи естетичного відношення мистецтва до дійсності; треті – як систему світоглядних спрямовуючих творчості» [12].

«Категорію художнього методу, – зазначає Є. Васильєв, – необхідно сприймати не догматично та абстрактно... Художній метод -... живий, образний регулятор творчої діяльності. Методи не є усталеними формами.