Визначальні риси та характеристики творчого методу Вільяма Шекспіра у його трагедіях "Гамлет, принц датський" та "Король Лір"

Образотворча роль мови. Мова індивідуалізує образ: невідповідність мови героя мові навколишнього світу;

Величезний позитивний пафос творів, оптимізм, породжений вірою в людину [8].

Кожна з країн Західної Європи зробила свій внесок у розвиток гуманістичної літератури. Головним стилем став гуманістичний, або антропоцентричний, реалізм, в основі якого було відродження вчення Ісуса Христа та християнської людинолюбної моралі та гуманістичної філософії Ренесансу:

герої творів чесні, правдиві, щирі, вірні в дружбі, готові прийти на допомогу ближньому;

характеристики героїв багатогранні;

теми ренесансного реалізму – кохання й дружба, милосердя і допомога в біді, боротьба зі злом;

критика негативних явищ феодального життя, викриття гріховності різних прошарків суспільства – жадоби до грошей міщан, розбещення дворянства, жорстокості лихварів, тиранства королів, невігластво вчителів;

збагачення скриньки художньо-поетичних засобів за рахунок народних жанрів [3, c. 33-34].

Через усю літературу проходила концепція людини як істоти самодіяльної, з чудовими природними властивостями, яка не потребувала релігійних і станових обмежень. З'являються нові, гуманістичні теорії виховання людини. У середні віки вважалося, що педагогічна мудрість містилася у текстах Біблії, оскільки церква готувала людину для потойбічного існування. Гуманісти ж перші замислилися над тим, як підготувати людину до повноцінного, активного і діяльного життя на землі. Предтечі Відродження та європейського гуманізму став великий поет Середньовіччя Данте Аліг'єрі, а найвагомішими письменниками першого етапу були – італійці Франческо Петрарка та Джованні Боккаччо, французи Франсуа Рабле і П'єр Ронсар, німець Себастьян Брант і нідерландець Еразм Роттердамський. До другого етапу доби пізнього Відродження належала творчість англійського письменника Вільяма Шекспіра, іспанця Мігеля Сервантеса [3, c. 35].

Отже, ренесансний реалізм характеризується надмірною увагою до життя та становища людини у суспільстві, а також, суттєвою відмінністю від інших напрямів того часу. Твори реалізму показують нам правдивий та конкретно-історичний перебіг подій, проблеми розв'язуються на основі загальнолюдських цінностей, а також, твори реалізму мають вільну та легку побудову.

 

 

Отже, під творчим методом розуміють спосіб осягнення та перетворення дійсності, за допомогою художніх засобів.

Основними творчими методами є: барокко, сентименталізм, класицизм, романтизм, реалізм та модернізм.

Характерними особливостями ренесансного реалізму є:

увага до чуттєвої сторони життя;

увага до людської особистості;

величезний пафос;

широта охоплення дійсності;

оптимізм.

Його представники: Лопе де Вега, Тірсо де Моліно, Вільям Шекспір,

 

 

 

Саме другий період творчості Шекспіра збігається з поглибленням соціально-політичних суперечностей у країні. Уже на рубежі XVI-XVII ст. політика королівської влади набувала відверто реакційного характеру, становище народу погіршувалося, зростала пауперизація; пуританська буржуазія, набираючи все більшої сили, відверто вороже ставилася до гуманізму. З усією виразністю проявилась невідповідність відносин, що склалися в дійсності, гуманістичним ідеалам. Віра в їхню реальність, яка живила гуманістичну думку, похитнулася. Все це позначилося і на духовному розвитку Шекспіра, зумовило зміни в його умонастрої та творчості. Драматург заглибився в аналіз трагічних суперечностей у людському житті і творив переважно в жанрі трагедії. Три комедії, написані в цей час, позначені трагічним світосприйняттям. Проте зосередженість на трагічних проблемах життя, змалювання непоборних суперечностей та конфліктів дійсності не означали відхід Шекспіра від гуманізму. І в трагедіях він залишався вірним високим ідеалам, не втрачав життєстверджуючого погляду на світ [16].

У трагедіях Шекспіра зображена доля людини в суспільстві жорстокості та егоїзму. Головним героєм у них є людина високої самосвідомості, яка вступає в конфлікт із світом, проходить через жорстокі випробування, зазнає величезних страждань, тяжких переживань і неминуче гине. У розкритті характеру такого героя увага зосереджується на кардинальних, визначальних проблемах життя людського суспільства, що надає трагедіям глибини змісту і сили величезних узагальнень. Дія трагедій розвивається не у вузькій сфері приватного життя, а виводиться на широкий простір історичних, соціальних конфліктів, охоплює різноманітні явища дійсності. Характерною жанровою особливістю шекспірівської трагедії, як зазначав К. Маркс, є «химерна мішанина високого і низького, страшного і смішного, героїчного і блазенського». З цим пов'язане і властиве трагедіям Шекспіра вільне змішання стилів, чергування віршової і прозової мови [16].

Трагедія Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц датський» вважається найбільш відомою серед усіх п'єс, написаних видатним англійським драматургом. Багато авторитетних оцінювачів мистецтва вважають, що цей твір переповнений глибиною почуттів та відносять його до найвеличніших філософських трагедій. Ця трагедія стосується найважливіших питань життя та смерті, які просто не можуть не хвилювати жодну людину. Також, у творі висвітлені гострі моральні проблеми, які несуть зовсім не відволікаючий характер. Сила цієї трагедії підтверджується не тільки популярністю серед читачів, а й тим, що вже протягом чотирьох століть вона займає одне з перших місць серед театральних постановок в усьому світі [1, c. 5].

Найбільш привабливим у трагедії є образ головного героя. Для того, щоб розуміти Гамлета та співчувати йому, людина повинна опинитися в схожій життєвій ситуації [1, c. 6].

Гамлет став улюбленим героєм, коли почала широко розповсюджуватися романтична чуттєвість. Голова французьких романтиків Віктор Гюго писав у своїй книзі «Вільям Шекспір»: