+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
29
Мова:
Українська
«На наш погляд, «Гамлет» – найголовніше творіння Шекспіра. Жоден образ, створений поетом, не тривожить та не хвилює нас такою ж мірою. Бувають, навіть, часи, коли ми в своїй крові відчуваємо його лихоманку. Той чудернацький світ, у якому він живе, – і, нарешті, наш світ. Він – та дивна людина, якою ми усі можемо стати за певного збігу обставин. Він втілює невдоволеність душі життям, де немає необхідної для неї гармонії». Навколо трагедії зібралося багато питань та існують різні способи тлумачення її смислу [1, c. 7].
Першою помітною відмінністю «Гамлета» від драм полягає в тому, що дана п'єса написана віршованою формою. «Гамлет» – поетична драма в повному сенсі слова. В основі цієї трагедії лежить поетичний погляд на світ. Природа також вбачається героям у поетичному світі [1, c. 28]. Для поетичного погляду світ приховує багато таємного та фантастичного, тому твір і починається з незвичайного. З'являється Привид, котрий визиває хвилювання у помітивших його вартових, але один з них, Марцелл, каже:
Наш привид щез, лише запіяв півень. І, кажуть, справді перед тими днями, Коли справляється Різдво Христове, Співець світанку піє всеньку ніч; Ніякий, кажуть, дух тоді блукати Не зважиться, планети зла не коять, Не згубить мавка, відьма не вчаклує - Такий той час священний і спасенний [цит. за 1, с. 28].
Саме в такому світі живе Датський принц. У ньому вірять в привидів, духів, чаклунство та в те, що планети мають безпосередній вплив на долі людей [1, c. 28].
Та справа, все ж таки, не в тому, що трагедія Шекспіра написана віршами, а власне, в погляді на світ, для якого чудесне та неземне було природнім [1, c. 30].
Хоча п'єси Шекспіра відносяться до драми, вони включають в себе також значні елементи епосу та лірики. Можна відмітити, що п'єса Шекспіра є інсценованою розповіддю, або навіть більше, оповідання, розказане декількома діючими особами. Таким є, зокрема, оповідання про Гамлета. Окрім того п'єса має епічну, оповідальну основу. Велике значення у трагедії відіграють монологи Гамлета. В них він виражає свою тугу, відчай, сумніви, помисли, душевний стан, а тобто, все, що звичайно становить зміст ліричних оповідань [1, c. 30].
Головний герой бориться з ворогом, котрий сильніше нього, завдяки владі, якою він володіє. Більш того, Гамлет бориться з ним наодинці проти всіх інших, та надає його фігурі героїчний вигляд [1, c. 31].
«Гамлет» не просто драма, а найвищий її вид – трагедія. Боротьба героя завершується його загибеллю, і як в кожній істинній трагедії, його моральним торжеством [1, c. 31].
«Гамлет» Шекспіра, таким чином, всеосяжний поетичний твір, який поєднує в собі епос, лірику та власне драму [1, c. 31].
В цьому творі Шекспір створив концентровану картину цілої держави. Діючі особи трагедії – це представники всієї нації, всіх її станів. Головні події відбуваються у двох сім'ях – у царській сім'ї та в сім'ї міністра Полонія, але «Гамлет» не є сімейною трагедією [1, c. 32].
Також, давно було помічено – і відразу це вважалося мало не найбільшою вадою Шекспіра, а потім визнали як одне з його найкращих досягнень – поєднання трагічного з комічним у трагедіях. Зазвичай, у Шекспіра носіями комічного є персонажі низького звання та блазні. Але в «Гамлеті» немає такого блазня. Хоча, є третьорядні комічні фігури Озрика та другого дворянина на початку другої сцени п'ятого акту. Комічним, також, є Полоній [1, c. 34].
Серйозне та смішне перемежовується в «Гамлеті», а іноді, навіть, зливається. Шекспір будує дію так, що трагічна напруженість змінюється спокійними та несмішливими сценами [1, c. 34].
Те, що серйозне перемежовується смішним, трагічне – комічним, піднесене – повсякденним та ницим, створює враження справжньої життєвості дій його п'єс [1, c. 34].
Найбільшу складність для сучасного читача представляє мова, якою спілкуються діючі особи Шекспіра. У реалістичній драмі нашого часу персонажі спілкуються відповідно до свого характеру – темпераментно або стримано, відверто або хитруючи, красномовно або недорікувато [1, c. 34].
У п'єсах Шекспіра рідко зустрічається вимова, яка властива драмі нашого часу. Але Шекспір, надав багатьом поетичними промовам персонажей «Гамлета» таку життєву тональність, що іноді, навіть, не відчувається їх штучність [1, c. 35].
Час, коли жив Шекспір, був перехідним не тільки в соціальному відношенні, усе життя та культура його часу несуть у собі печать змін, старе ладнає з новим, і це стає помітним, також, у поезії. У «Гамлеті» читач стикається з цим постійно. Уміння читати трагедію включає в себе можливість розрізняти окремі частини, котрі створюють різноманітний сплав величного твору [1, c. 37].
Зміст «Гамлета», а також ідейні та психологічні проблеми, котрі випливають з нього, завжди настільки захоплювали критику, що художня сторона трагедії отримувала значно менше висвітлення. Велика кількість читачів і зараз вважає всі події, які відбуваються у трагедії, цілком очевидними. Це пов'язано з глибоко вкоріненим представленням про твір Шекспіра як «документ», який відображає дійсність обставин. І часто забувають про те, що зміст «Гамлета» побудовано автором за певними законами та прийомами драматургії [1, c. 42].
Шекспір був майстром багатопланової композиції, завдяки якій