Визначальні риси та характеристики творчого методу Вільяма Шекспіра у його трагедіях "Гамлет, принц датський" та "Король Лір"

Дії в п'єсах Шекспіра органічно поєднуються з поетичною промовою, і важливо не тільки те, що говорять персонажі, а й те, як вони виражають свої думки, почуття, наміри та побоювання. Англійська дослідниця Керолайн Спенджер знайшла у «Гамлеті» образні лейтмотиви, котрі проходять крізь весь твір; вони звучать і в промовах героя, і у висловлюваннях інших персонажей, створюючи при цьому певну атмосферу [1, c. 49].

Як показала Керолайн Спенджер, у «Гамлеті» переважає кількість образів пов'язаних з хворобою та тілесними недугами; образ виразки позначає весь стан Данії. Гниття, розкладання, розпад в різних формах відображені в образах, які пронизують промови діючих особ [цит. за 1, с. 49].

Спостереження Керолайн Спенджер щодо насиченості трагедії образами хвороби та розкладання залишається в цілому вірним, так само вірно, як і те, що тема смерті займає надзвичайно велике місце у трагедії – як у дії, протягом якої помирають усі головні дійові особи, так і в думках героя [цит. за 1, с. 50].

Отже, у трагедії Вільяма Шекспіра «Гамлет» можна виокремити чіткі риси реалізму, а саме: правдиве зображення типових подій і характерів, у типових обставинах, ототожнення психіки та свідомості, вільна побудова твору, вчинки та характер героя пояснюються його повсякденним життям та розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

 

 

Відмінність «Короля Ліра» від «Гамлета» відзначається тим, що у цій п'єсі вже не один герой, а ціла група персонажів відчуває, що «століття розхиталося», порушивши цим усі встановлені форми зв'язку між людьми. І саме завдяки цьому, постановка соціальних питань у цій п'єсі займає більш значуще місце, ніж у «Гамлеті». В основі п'єси лежить теза про те, що відбувається зіткнення двох груп персонажів, а саме: соціальних та історичних, які керуються застарілими принципами феодального суспільства, і які є представниками та прибічниками нової буржуазної ідеології. Описуючи розвиток боротьби між цими персонажами, сам Шекспір не приймає позицію когось із них. Як було зазначено вченими, у перших трьох актах п'єси перед нами постає світ, у якому руйнуються старі порядки, «нові люди» проявляють безпринциповість, та обидві групи персонажей є нелюдськими [13].

Для того, щоб Лір міг краще сприймати ідеали гуманістичної дійсності, йому довелося пройти через страшне чистилище, котре звільнило його від минулих переконань та відкрило його душу для більш гуманістичних почуттів та думок. І, до речі, це чистилище, не вважається ані суб'єктивним, ані містичним. Одним із найважливіших його елементів – є зіткнення Ліра з невідомими для нього аспектами дійсності [13].

Остання сцена «Короля Ліра» демонструє те, що в цій трагедії Шекспір не зміг дати остаточну відповідь на всі хвилюючі його запитання. Але, тим не менш, кінцівка «Короля Ліра» витримана в більш оптимістичних тонах, ніж гамлетівська [13].

Серед чотирьох величних героїв Шекспіра, найбільше враження на читача справляє саме Лір. Він вважається найдинамічнішим з поміж персонажів Шекспіра та найбільш пов'язаний із зовнішніми обставинами. Покладена на нього думка: «Буття визначає свідомість», – підтверджується усією його долею, наче саме це брав собі за мету Шекспір, і саме це намагався проілюструвати, створюючи цю п'єсу [13].

У трагедії «Король Лір» розуміння людини формується не абстрактно, а в запеклій боротьбі та великих стражданнях. Лір помічає поділ людей у суспільстві та саме через це, одних він засуджує, а інших підтримує та співчуває їм. До таких висновків Лір приходить пройшовши крізь жахливі та тяжкі випробування, після розриву зі старим феодальним світом, на вершину якого він підіймався, та в результаті абсолютного несприйняття нових відносин між людьми у суспільстві. На відміну від Гамлета Лір не має жодних сумнівів у своїх діях. Він жодного разу не замислювався над тим, який шлях йому краще обрати: боротися або скоритися. Та все ж таки, все, що побачив і пережив Лір змусило його по-іншому ставитися до людей та по-іншому побачити світ [13].

У трагедії Шекспіра „Король Лір” наведено образ людини, яка осліплена феодальними традиціями і звичками. Лір – людина, здібна на сильні і благородні почуття, водночас самовладний король розбещений преклонінням перед його саном. М. О. Добролюбов в статті „Темне царство” характеризує Ліра, як жертву виродливого розвитку, яке вселяє йому горду свідомість, “що він сам по собі великий, а не по владі, яку тримає в своїх руках” [цит. за 13].

Трагічні герої Шекспіра багато думають. Вони не задовольняються лише старими поняттями, сталими оцінками, догмами. Для них не існує вічних істин. Тільки те, що перевірене розумом і життям, тільки те, що вистраждано ними самими, стає для них критерієм світосприймання. Вони прагнуть пояснити життя по-своєму і без цього вони не уявляють свого життя. Без духовних шукань, без прагнення усвідомити значення подій, що відбуваються, і свою долю важко собі представити Гамлета, короля Ліра або Отелло. Це одне з великих художніх відкриттів: робота, боротьба думки, зіткнення ідей постають в трагедіях Шекспіра, як частина драматичного сюжету [13].

У трагедії Ліра з оточуючим його суспільством виділено дві стадії та відповідно до цього головного поділу