Ярмаркова культура як культурно-дозвілеве явище

Ярмарки зіграли важливу роль в розвитку середньовічної торгівлі, грошового звернення, грошового ринку у кредиту. На них розташовувались контори, які здійснювали кредитні операції.

В зв’язку з гуртовим характером ярмаркової торгівлі, незручностями і небезпекою перевезення великих сум грошей, зацікавленістю купців в торговому кредиті на ярмарках все частіше проходили безготівкові торгові операції, виникли гршові довірені листи і листи-позики, які з часом перетворились у векселі.

В період становлення капіталізму ярмаркова торгівля втратила попереднє значення. Безпосередній збут товару змінився продажею за зразком, а згодом і за стандартом. В XIV ст. великі гуртові ярмарки перетворились на виставки товарних зразків, де торгівля проходила як на товарній біржі. Найбільшу популярність в Західній Європі в ХІХ – поч. ХХ ст. набули міжнародні лейпцигські ярмарки (весняна і осіння), на яких велике місце займав продаж хутра і шкіри. З розвитком гуртової торгівлі і розширенням регулярної торгової мережі ярмаркова торгівля скоротилась. Збереглись сезонні розпродажі (для закупівлі місцевих, головним чином, сільськогосподарських товарів) і місцеві регулярні торжки. Великі регіональні ярмарки майже зникли. Після ІІ св. війни 1939-1945 рр. отримали розвиток міжнародні ярмарки, які представляли собою виставкові заходи комерційного характеру, де, поряд з демонстрацією зразків товару, заключались торгові договори в національному й міжнародному масштабі. За своїм характером і ціллю вони практично не відрізняються від регулярних комерційних виставок і салонів. Розрізняють ярмарки універсальні (ярмарки в Пловдиві – Болгарія, в Ізмирі – Туреччина), багатогалузеві (ярмарки в Познані – Польща і Парижі – Франція), спеціалізовані (ярмарки спорттоварів в Мюнхені – ФРН, ярмарки транспортного обладнання в Базелі – Швейцарія).

Для сучасних ярмарків характерна тенденція переходу від загальних універсальних ярмарків до галузевих, найчастіше – технічних, і ярмарки товарів широкого вжитку з використанням різноманріних техінчних засобів для демонстрації експонатів і з проведенням науково-технічних конгресів і сімпозіумів. Так, лейпцигський ярмарок в 1969 році був реорганізований з універсального в багатогалузевий і став не тільки місцем зустрічі ділових кіл, але й найбільшим міжнародним центром науково-технічної і економічної інформації.

Основний напрямок діяльності міжнародних ярмарків регламентується Союзом міжнародних ярмарків (СМЯ), створений в 1925 р. (Париж) з метою більш ефективної організації роботи міжнародних ярмарків (виставкових заходів) і подальшого розвиткку міждержавного товарообміну. СМЯ об’єднував (1974) 94 члени. Середньорічна кількість відвідувачів на міжнародних ярмарках перевищує 50 млн. чоловік.

Найбільш великі міжнародні ярмарки проводяться в містах: колишніх соціалістичних держав – Лейпцизі (Німеччина), Познані (Польща), Загребі (Югославія), Брно (Чехословаччина), Пловдиві (Болгарія), Будапешті (Угорщина), Бухаресті (Румунія) ; розвинутих капіталістичних держав – Ганновері (Німеччина), Ліоні і Парижі (Франція), Мілані (Італія), Торонто (Канада), Відень (Австрія) ; держав, які розвиваються – Ізмирі (Туреччина), Дамаск (Сирія), Алжирі (Алжир), Багдаді (Ірак), Каїрі (Єгипет), Боготі (Колумбія) Лимі (Перу), Касабланці (Мароко). [1, 552, 553]

Починаючи з XVІ ст. з великих ярмарків купці привозили товари на Україну, а на них продавалися з України шкіри, роги, кості, вовна, зерно, сало, мед. На українських землях вже з XVІ ст. відбувалися малі ярмарки.

Великого значення вже з XVІІ ст. набули ярмарки у Львові, так звані контрактові, згодом – у Дубіні, з 1797 р. – в Києві, а в XІХ ст. – харківські ярмарки. Розвиткові ярмарків сприяла розбудова шляхів і засобів транспорту, головне – залізниць. Тоді збільшувалося число ярмарків, і кожне місто та містечко забезпечувало вигідні умови (податкові пільги, безпека, забудування) для всіх ярмарків.

З XVІІІ ст. ярмарки на Україні мали загальноімперське значення. Найбільш відомими містами, в яких відбувались ярмарки, були Кролевець, Полтава, Єлисаветград, Харків, Суми, Житомир, Дубно, Рівне, Каховка, Павлоград, Кривий Ріг.

Аби зібрати якомога більше роззяв, під час ярмарків влаштовувалися й видовища фокусників, акробатів, дресирувальників, ремісників-аматорів, буфонади, маріонеткові вистави, виступи стрибунів, канатоходців, танцюристів, дресированих мавп, “операторів” (які продавали настойки, мазі й чудодійні ліки і, аби завоювати покупців, наймали безробітних акторів, які, у свою чергу, розігрували фарси, котрі мусили зібрати роззяв навколо шахраїв та їхнього краму).

На ярмарках народжувалися найдивовижніші винаходи й звичаї:

- у Відні із 1382 року перегони повій і чоловіків (переможниця отримувала відріз оксамиту) ;

- у Парижі – показ носорога і перша ярмаркова кав’ярня;

- в Англії – продаж жінок, які набридли своїм чоловікам; зазвичай чоловік приводив дружину з мотузкою на шиї на ярмаркову площу, де продавалася худоба, прив’язував її і продавав у присутності необхідної кількості свідків тому, хто давав більше за інших (покупцями були вдівці або холостяки) і судовий чин встановлював ціну, що рідко перевищувала декілька шилінгів. Після продажу жінка вважалася законною дружиною того, хто її придбав;

- у Німеччині – “продаж дівчат з аукціону” (“найкоштовніша” присуджувалася хлопцеві, який більше заплатив, і дівчина ставала його партнеркою по танцях на увесь рік чи до храмового