Ярмаркова культура як культурно-дозвілеве явище

На українських ярмарках народились нові мистецькі жанри: вертеп; інтермедії; райок – ярмаркова скринька з двома круглими отворами, в яких були збільшувані скельця, крізь які глядачі розглядали картинки, що були прикріплені до дерев’яної осі, що оберталась всередині ящика; балаган, репертуар якого складався з примітивних п’єс героїчного, сатиричного та побутового характеру, а також пантомім, інтермедій, співів, танців, виступів силових акробатів, факірів, дресированих ведмедів, з демонстрації різних фокусів та з неймовірних обіцянок показати теля з п’ятьма головами, жінку-змію, дівчину Марію – найтовщу в світі тощо; в балаганах використовувалися декораційні ефекти, польоти, провали, перетворення, повзали гігантські змії, оживали клумби квітів, літали добрі й злі духи й обов’язково вживалися світлові ефекти – схід і захід сонця, водопад, видіння).

Але одного разу кількість утиссків (у тому числі й інтелігентського шкварчання) перевищила здатність (чи бажання) ярмаркових театрів пристосовуватися, вони перестали існувати, а відтак і сплачувати податки, залишивши на згадку про себе лише низку нових жанрів і творів – переважно комедій (тільки “Сорочинських ярмарків” – опера, балет, оперета – існує сім). [13, 7]

Міста, в яких проводилися ярмарки, були різноманітними. Тому не зайвою буде характеристика міст ярмаркування наших предків.

Дубно.

У XVIII ст. місто набуло високого економічного й культурного піднесення завдяки знаменитим Дубенським контрактам, перенесеним сюди зі Львова 1774 року. Ці ярмарки починалися 7 січня і тривали цілий місяць. Для зручностей гостей і купців князь Михайло Любомирський побудував кілька двоповерхових будинків навколо Ринкової площі, звів ратушу і ще один палац у Замку, блискуче декорований італійським зодчим Доменіко Мерліні. Дубно, населення якого тоді становило 6535 чол. щорічно (протягом двох десятиліть) приймало до 30 тис. гостей. У Замку вллаштовувались пишні банкети, лицарські турніри, фейєрверки. Тут ставив свої п’єси знаменитий польський драматург Войцех Богуславський, виступала римська опера. Азартні ігри в Замку часто поглинали весь обіг торгового дня.

Рівне.

Найдавнішою формою організації торгівлі в Рівному був базар. За усталеною традицією вже із другої половини ХІХ ст. він проводився двічі на тиждень.

Важливу роль у торговельному житті міста віддігравали ярмарки. Ще в XV ст. Марія Несвіцька, якій належало місто, домоглася від польського короля дозволу на їхні проведення. У 1500 році у Бресті був даний привілей на запровадження у Рівному одноденного ярмарку на свято Семена Літопроводця (у вересні) щороку. Удруге всі права Рівного підтверджуються королівською грамотою 11 липня 1507 року. [17, 10]

Як свідчать архівні документи, у місті здавна відбувалось 6 ярмарків, а саме: 1 січня, у четвер на Масляній неділі, у понеділок Фоминого тижня, 20 липня, 9 листопада (за старим стилем). А ще був дозволений п’ятиденний ярмарок для торгівлі вовною (з 5 липня).

Як і в базарні дні, на рівненських ярмарках збувалася сільськогосподарська продукція, ремісничі та мануфактурні вироби. Щоправда, їхній вибір був значно ширший.

Традиції ярмаркування в Рівному збереглися аж до ХХ століття. Так, з 1930 року, впродовж майже цілого десятиліття, у місті влаштовувалися так звані волинські торги, на які з’їжджалися бажаючі продати, і придбати товари не лише з усієї Волині, а й із західних воєводств Польщі. На ярмарок поспішали й ті, хто хотів долучитися до його культурної програми – концертів, виставок тощо, а то й просто поласувати тістечком чи морозивом. Проте для проведення волинських торгів торговий квартал Рівного був замалий, і в парку, навколо старої садиби князів Любомирських на “Гірці” (сучасний міський парк культури і відпочинку ім. Т. Шевченка) були зведені спеціальні павільйони. Центральний із них розміщувався на місці сучасного приміщення головного корпусу Національного університету водного господарства та природокористування.

Відбувалися волинські торги аж до 1939 року, із приходом на територію Волині фашистів, вони були закриті. [16, 89-91] [Див. Додаток]

Галицькі контракти

Контракти набули найбільшого розмаху в першій половині австро-угорського періоду (1772-1918), коли Львів стає столицею нової адміністративної одиниці – королівства Галичини та Володимирії. Спочатку контракти організовують у найменш продуктивний сезон року – взимку, на свято трьох Королів, з середини січня до кінця лютого. Однак з 1808 р. початок зустрічей комерсантів, з огляду на їхню широку культурно-розважальну програму, для якої більше підходив весняно-літній сезон, пересунули на більш сприятливий час – 24 травня.

Формат тогочасних контрактів, заповнений по самі вінця світськими прийомами, балами, азартними іграми та прогулянками, сьогодні не має аналогів в українському діловому житті. На міжнародні зустрічі тих часів землевласники, фіннансисти, банкіри та купці приїздили з великим почтом – дружинами, доньками, просто родичами. У кожного гостя був свій інтерес. Чоловіки вирішували бізнесові справи, шукали нових партнерів чи вигідних інвестицій, їхні половини ходили по крамницях, займалися закупами, робили візити до впливових персон, відвідували бали. Поміж тим батьки не полишали нагоди підшукати вигідну партію для своїх доньок або спадкоємців родових маєтків.

У круговерть контрактових ярмарків, на які щороку з нетерпінням чекало міста Лева, де на той час мешкало 30-35 тисяч осіб, були втягнуті майже всі публічні заклади Львова, починаючи від офіціозного магістрату і закінчуючи неформальним казино і домами відомого панства. Пишні світські прийоми в сімейних “гніздах” організовували представники старих львівських родин – Потоцькі, Ошевські, Баворовські, Тарновські.

Львівські