Ярмаркова культура як культурно-дозвілеве явище

Ідея відкриття в 1837 році тижневих вовняних торгів, з 1 по 7 липня, мала цілковито ринковий розрахунок. Організовуючи відкриту торговицю, що мала стати механізмом регуляції цін на вовну, влада хотіла усунути мандрівних “тіньових” перекупників, котрі за безцінь скуповували сировину по селах. Проте дощова погода, яка припадала саме на цей сезон, перешкоджала стриженню овець і ярмарок не мав успіху. Тому за якийсь час вовняне торжище перенесли ближче до господарств-виробників – у м. Броди.

Ярмарок Святої Агнеси, на вдміну від вовняного, мав галузеву спеціалізаццію і був досить успішним. Спочатку він збігався з січневими контрактами, але щоб загострити увагу до нього, організатори свідомо перенесли торговицю на червень. Згідно з концепцією цього ярмарку, центральні львівські площі влада віддала під різні групи товарів. Зокрема, на сусідніх – Галицькому та Бернандинському – площах торгували кіньми, возами і каретами. Площа Каструм призначалася для продавців дерева та керамічних виробів, а Фердинанда – для фабричних та колоніальних товарів.

В середині ХІХ ст. найбільшого розмаху набули Святоюрські ярмарки, які вирували поблизу собору Святого Юра, резиденції греко-католицького архієпископа. Ярмарки починалися за два тижні до дня покровителя Львова – Святого Юра і тривали ще два тижні по святах. Атмосферу цієї торговиці дуже влучно передає відомий львівський історик І. Крип’якевич: “З одного боку стояли довгим рядом великі вози з бондарськими виробами. Далі великими кругами світив посуд: глиняний, кам’яний і фаянсовий... На самій середині площі стояв ряд шатер під полотняним накриттям, прикрашених сосновою віхою з золоченими горіхами: тут грали музики, можна було дістати всякого напитку і танцювати досхочу”.

5 червня-15 жовтня 1894 року відбулася Всекрайова виставка, яка продемонструвала найновіші на той час технічні досягнення Галичини. До цієї події австрійський уряд приурочив відкриття першого в імперії маршруту електричного трамвая фірми “Сіменс-Гальське”. [22, 60-61]

Київ

У 1975 році, після ІІІ розподілу Польщі, Контрактові ярмарки (Львів, Дубно, Мінськ, Вільно) за вказівкою Петра І перенесли до Києва. Нові Контрактові ярмарки, які розпочиналися 6-8 січня, об’єднали зі старими київськими хрещенськими ярмарками, що відбувалися за привілеєм короля Сигізмунда ІІ нерегулярно ще з XVI.

1798 року на Подолі у будинку Магістрату, урочисто з маскарадом, церковними церемоніями, співом, урочистими походами відкрився перший контрактовий ярмарок. Про місце його проведення повідомлялось в спеціальному указі: “... быть собранию для контрактов в ратуше, яко доме общественном и для того приличном“. Контрактові ярмарки 1798, 1799, 1800 років проводилися “в залі Магістрату для балів та маскарадів”.

Вже 1800 року адміністрація Магістрату просить дозволу проводити контракти “в нововыстроенном на Подоле градском доме с помещениями для разных сделок”. З 1801 року контрактові ярмарки відбуваються у спорудженому на кошти городян Контрактовому будинку по вул. Покровській. Тут укладалися торгові угоди, проходили “присутствия” губернського суду, реєстрації селян, а в центральному залі – бали, маскаради, виставки, концерти.

Під час пожежі 1811 року згорів другий дерев’яний поверх Контрактового будинку по вул. Покровській. Контрактовий будинок вирішують побудувати на Подолі, на славній Контрактовій площі.

Упродовж існування Контрактового будинку в його стінах і навколо нього відбувалось безліч цікавих подій, часом сумних, часом трагічних, часом курйозних. А в основнму будинок “контрактував... ”

Ф. Ернст писав: “Контракти! Це слово для киянина – ціла картина. Лютий. Перші дні свіжий, а далі мокрий, брудний сніг. Майдан на Подолі заставлений ятками з дощок. Крутиться юрба людей. Риби завдовжки на цілий сажень повиставлювано перед крамницями тут-таки на майдані, тут димлять вафлі, там продають “чортиків” та “тещині язики”, тут – цілі купи нечаївських медяників. Не самісінський Поділ – всенький Київ оживає. Готелі переповнені вщерть, на Хрещатику сила-силенна люду, що ледве на тротуарах уміщається, то тут то там, маловничі постаті “контрактовичів”... Бали, живий рух на біржі, в банках, в клубах, в “цукрових сферах”. Це – “контракти”!

На Контрактовому ярмарку на Подолі укладалися комерційні угоди, йшла жвава торгівля в усіх будинках Контрактового майдану, а в головній залі Контрактового будинку, на другому поверсі проходили бали, маскаради, коцерти, вистави, банкети.

Бали й маскаради розпочиналися 19 січня і закінчувалися 5 лютого. Маскаради, як правило, влаштовували на користь притулків, і вся аристократія, що прибувала на Контрактовий ярмарок, особливо її жіноча половина, вважали за обов’язок відвідати маскаради у Контрактовому будинку і пожертвувати кошти на потреби київських притулків.

На Контрактових балах і маскарадах вирішувалися і матримоніальні справи. Матері вивозили у світ своїх дочок, пишно зодягнених і “гожих”. Як правило, материнські сподівання отримували жаданий успіх – “прегарних панн”, як і котрактові товари, розбирали дуже швидко.

Контрактові ярмарки початку ХХ ст. проовдилися “на Горі” в будинку київської біржі, в готелях міста, а контрактовичі прогулювалися в основному Хрещатиком, про Старий Поділ вже і не згадувалось.... [18, 134-136] (Див. Додаток.)

Уже в 40-х роках ХІХ ст. в Україні діяло 12 тис. ярмарків, в тому числі 178 великих і середніх. Сорочинський не був ні найбільшим з них, ні найвідомішим. Село Великі Сорочинці Миргородського району, напевне, й залишилося б, як ібагато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його