Ярмаркова культура як культурно-дозвілеве явище

Народні майстри з Київської, Закарпатської, Чернігівської, Дніпропетровської та інших областей демонстурвали декоративні вироби зі шкіри, розпис по дереву, вишивання бісером, вироби з рогози тощо. Також свою майстерність показали різні самодіяльні, професійні та дитячі колективи.

З року в рік на Сорочинському ярмарку проводяться змагання з вільної боротьби, з кожним роком вони стають дедалі популярніші.

Вочевидь, могутній творчий потенціал такого велелюдного всеукраїнського свята здатний народжувати і продукувати ще чимаол цікавих творчих інновацій. І це цілком природно. Адже ярмарок у Сорочинцях – не канонізований стереотип з мертвим сценарієм, а явище живе, в русі, розвитку, в постійному оновленні, збагаченні. І чи не в цьому вічному оновленні неповторності феномен його живучості та самобутності. [9, 6] (Див. Додаток)

Зовсім невідомою є виставка-ярмарок “Музейні гостни” у Рівному. Це стало доброю традицією проводити “Музейні гостини” на подвір’ї Рівненського краєзнавчого музею. Ось і в цьому році 14-ті “Музейні гостини” ласкаво відкрили двері рівнянам та гостям міста – свято, покликане сприятти збереженню та розвитку народних ремесел. Піднесений настрій відчувався навіть у повітрі. Ще здалека лунала музика духового оркестру та мелодії народних пісень. Виставлені на подвір’ї музею роботи народних умільців випромінювали красу. Подібні заходи – не новина в Україні та в музейній справі – згадаємо щорічні ярмарки на Андріївському узвозі чи в Музеї архітектури та побуту в Києві. Особливістю рівненського свята є те, що воно присвячене Міжнародному дню музеїів (18 травня) і покликане сприяти також популяризації колекцій даних закладів, піднімати їхній перестиж.

У 1992 році з інціативи Алли Українець, завідувачки відділу етнографії, у Рівному вперше було проведене зібрання майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Той захід став ознакою нового часу: Україна стала незалежною, і кожен митець міг вільно пропагувати свої твори, не боячись ідеолгічного контролю. І вже в ті перші роки самодіяльні художники, гончарі, вишивальниці, ткалі, майстри з лозоплетіння, ліплення, різьбярі, представляли на глядацький суд оригінальні твори, в яких були відображені історія України, звичаї, побут, традиції.

Продемонструвавши свої вироби, поділитися таємницями свого ремесла, поспілкуватися між собою прибувають самодіяльні майстри із багатьох районів Рівненської області. На людному, заповненому різноманітним рукотворним скарбом подвір’ї можна зустріти і вже знаних рівненських майстрів, доробки яких експонувались на багатьох престижних всеукраїнських і міжнародних виставках, і ще порівняно молодих, котрі взяли участь у “Музейнихі гостинах” вперше. “Музейні гостини” – це завжди свято не лише для тих, хто виставляє на суд глядачів витвори своїх рук, а й для багатьох мешканців обласного центру. З різних куточків Рівненщини суди приїжджають умільці продемонстурвати вишивку, кераміку, вироби з дерева, соломки, шкіри, бурштину, бісеру, лози, мереживо, писанки, іграшки. Багато чудових речей розкуповують шанувальники народного промислу. Свято супроводжується театралізованими виступами фольклорно-етнографічних колективів міста та області.

Чим насамперед захоплюють вироби народних умільців? Неповторністю! Навіть в однакових на перший погляд вишивках, килимках, рушниках ніколи не знайдеш однакового фрагменту. Тим і приваблюють нас ці твори, які наповнюють серця бадьорим настроєм, відчуттям добра і краси. [12, 58-60] (Див. Додаток)

Треба зазначити, що вся виставкова галузь в Україні створена за роки незалежності та знаходиться ще на початку свого розвитку. На відміну від базових галузей економіки України, які існували і були достатньо розвинуті і до 1991 року, виставково-ярмаркова галузь в Україні у радянські часи практично була відсутня. В СРСР майже всі виставки (у сучаснгому розумінні цього слова) проходили в Москві (значно рідше в Ленінграді). Проведення виставки у Києві або Донецьку було винятквою подією, а що до інших міст України, вони практично ніколи не бачили таких заходів (навіть Львів, який у 20-ті роки був однією із виставкових столиць Європи). Так звані виставки досягнень народного господарства (ВДНГ), які були в столиці кожної радянської республіки, звісно, не мають нічого спільного із виставкою у сучасному розумінні. [12, 58-60]

Протягом багатьох років фактом життя була відсутність чіткої і виразної державної політики щодо виставково-ярмаркової діяльності. Один з найважливіших інструментів економічного розвитку практично залишався поза увагою держави. У 2003 році ситуація почала динамічно змінюватися на краще. Затверджено Концепцію розвитку виставково-ярмаркової діяльності. Створено відповідний підрозділ у структурі Кабінету Міністрів України, дані відповідні доручення міністерствам і відомствам. Планується поновити бюджетні фінансування національних експозицій України на найбільших світових виставках, приєднатися до міжнародних угод щодо спрощення митних процедур ввезення виставкових експонатів, заплановано низку інших конкретних заходів.

Такі зміни на краще дозволяють сподіватися, що протягом найближчих років виставки та ярмарки в Україні стануть ще більш ефективними, яскравими, інформаційно насиченими, з’являться нові виставкові центри, ринок стане прозорішим, а підприємці – більш обізнаними. Підсумком першого десятиріччя виставкового бізнесу в Україні стало те, що Україна з’явилася на світовій виставковій карті. Ми вступили у друге десятиріччя, яке повинно завершитись тим, що Україна (як сьогодні це роблять провідні країни Європи) з гордістю проголосить себе країною виставок.

 

 

Дослідивши дану тему, ми дійшли до висновків:

- ярмарки прийшли в Україну ще в Середньовіччі і набули широкого розповсюдження на території нашої держави;

- культурні заходи, які проводилися на ярмарках, мали важливу роль і місце в структурі ярмарків. Це було одним із основних видів дозвілля, що його проводили наші предки;

- варто відзначити, що українські ярмарки були відомі поза межами нашої держави, тому на наші ямарки приїжджали з інших країн;

- можна відмітити таку особливість, що лише в українському суспільстві на ярмарках проводилися конкурси і змагання притаманні українському народові (конкурс на найдовші вуса, змагання хто більше з’їсть вареників та ін.).

Отже, можна сказати, що ярмарки стали основним місцем проведення дозвілля українського народу.

 

1. Большая Советская Энциклопедия. Гл. ред. Введенский Б. А. – М., 1985. – Т. 30. – С. 552-553.

2. Вишня О. Ярмарок. / Твори в 5 тт. – Дніпро, 1974. – Т. 1.

3. Гамолля Н. Київський торжок: (історія київських базарів ХІХ-ХХ ст.) // Контракти. – 2005. – № 30 (25 лип.). – с. 42-45.

4. Гоголь М. В. Сорочинська ярмарка.

5. Давиденко Я. І. У Сорочинці на ярмарок. /Фотонарис. / Вид. 2-ге, перероблене. – Харків: Прапор, 1983. – с. 33, 71.

6. Історія української культури / За загал. ред. І. Крип’якевича – 4-те вид. – К. : Либідь, 2002. – 650 с. С. 101-103.

7. Квітка-Основ’яненко Г. Маруся. / Вибрані твори. – К. : Веселка, 1975.

8. Косиченко Л. Добра енергія Великих Сорочинців // Урядовий кур’єр. – 2002. – 29 серп. – с. 8.

9. Косиченко Л. Сорочинська ярмарка: нова сторінка в славній історії. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 15 серп. – с. 6.

10. Культура і побут населення України: посібник Наулко В. І., Артюх Л. Ф., Горленко та ні. – 2-е вид. Доп. та перероб. – К. : Либідь, 1993. – 288 с. С. 156-157.

11. Лановик Б. Д., Матиськевич З. М., Матейко Р. М. Економічна історія України і світу: Підручник – К. : 1999. С. 341-344.

12. Локтук І. “Музейні гостини” – барвистий вінок талантів // Наукові записки РОКМ – 2005. – Вип. 2. С. 58-60.

13. Махінчук М. І чого тільки не було на тому ярмарку! // Урядовий кур’єр. – 2002. – 31 серп. – с. 7

14. Нариси української популярної культури / За ред. Гриценка О. – К. : 1998. – с. 41-55.

15. Наворотов В. Э. Культурно-досуговая деятельность. Словарь-справочник – ОМСК, 1992. – с. 176-177.

16. Толочко Л. Історія Контрактового ярмарку і Контрактового будинку в м. Києві на Подолі // Київська старовина. – 2002. – № 1. – С. 134-147.

16. Поліщук Я. О. Рівне. Мандрівка крізь віки. Нариси історії міста. Рівне. – 1998. – С. 89-91.

17. Прищепа О. Вулицями Рівного: погляд у минуле. – Рівне. – 2006. – С. 10, 39-43.

19. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. – 2-ге вид. / Пономарьов А. П., Артюх Л. Ф., Косміна Т. В. та ін. – К. : Либідь, 1994. 256 с. С. 163.

20. Українська Радянська Енциклопедія – видання друге. Головна редакція Укр. рад енциклопедії. – К. : 1985. – Т. 12. с. 521, с. 572.

21. Українська родина: Родинний і громадський побут / Упорядник Лідія Орел. – К. : Видавництво імені Олени Теліги, 2000 – 424 с. С. 270-283.

22. Швауляк-Шостаков О. Галицькі контракти: (Львів-центр виставкового бізнесу) // Конктракти. – 2005. – № 13 (28 березня). с. 60-61.

23. Юрій М. Ф. Соціокультурний світ України: Монографія. – 2-ге вид. – К. : Кондор. 2004. – 736. С. 619-620.

 

 

Волинські торги. Поштівка. 30-і рр. ХХ ст.

 

Волинські торги. Поштівка. 30-і рр. ХХ ст.

 

Базар. Поштівка. Поч. ХХ ст.

 

Волинські торги. Поштівка. 30-і рр. ХХ ст.

 

Демонстрація моделей одягу на “Музейних гостинах – 2004”.

Колекція “Червона калина”.

Керівник: член національної спілки художників України, ст. викладач О. Охримик

 

Демонстрація моделей одягу на “Музейних гостинах – 2004”.

Костюми з колекції “Весняний подих”,

Керівник: член національної спілки художників України, ст. викладач Іванна Токар, викладач Ірина Локшук.