З виробничої педагогічної практики

Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка « в науку». Дивна це була наука. П яниця- дяк навчав дітей по церковний книга. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т. Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

Учень: Ти взяла мене маленького за руку

І в школу хлопця одвела

До п яного дяка в науку.

-Учився, серденько, колись

З нас будуть людей, -ти сказала.

Ведуча: Та не довго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Учень: Там матір добрую мою

ще молодую- у могилу

нужда та працю положила.

Ведучий: Невдовзі, після смерті матері, у 1825 році помер і батько. Смерть батька приголомшила молодого Тараса

Учень: Там батько, плачучи з дітьми

(а ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школа-

Носити воду школярам.

Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім намагається пасти громадську череду. Мне 20 роки. І він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші

«Мені тринадцятий минало».

Оксана: Чому же плачеш ти? Ох, дурненький, Трасе! Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й кажуть, малюєш. От виростеш і будеш маляр.

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий, вони ж питочки хочуть!

Ведуча: Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім ї дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком. А ще дуже любив малювати. Тож перегорнемо другу сторінку ношого журналу під назвою «Тарас Шевченко-художник»і

дізнаємося про талановитого майстра пензля.

Ведучий: Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипнівського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург,

Тарас стає козачком.

1-й учень: Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

Ведуча: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком різко змінила долю Тараса Григоровича. Він познайомився також із байкарем Є. Гребінко, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковим. Вони побачили великі здібного молодого художника і викупили його з неволі.

Ведучий: Тарас виправдав їхні надії. У1845 році він закінчив Петербурзьку академію з двома срібними медалями і званням «вільного художника». Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів.

Ведуча: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати, про що й дізнаємося із третьої сторінки нашого журналу- «Тарас Шевченко»- борець за волю народу».

Учень: Та малює й пише

Він таємно там.

Гнівні його вірші

Страх несли панам.

Ведучий: Незважаючи на заборону, Тарас Григорович писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжечку називають» захалявною». Поет писав:

«О думи мої! О слава злая!

За тебе марно я в чужому краю

Краюсь, мучусь…але не каюсь!..

Ведуча: Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною.

Ведучий: 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря.

(пауза)

Тіло Тараса було перевезене в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет:

Учень: « Заповіт»

Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий.  Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отоді я І лани і гори - Все покину і полину До самого бога Молитися... А до того - Я не знаю бога.  Поховайте та вставайте. Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом.  25 грудня 1845 в Переяславі

Ведуча: У деяких хатах і досі висять вишиті рушники з портретом Тараса Григоровича (на стінах). Він- як член сімї, як найдорожча людина.

Ведучий: В день народження Тараса Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам'ятника, щоб поставити свічечку, покласти квіти, прочитати його вірші, поспівати і цим висловити свою шану великому Кобзареві.

Заключне