Загальна теорія держави і права

Виняткова доля римського права, що зберегла за ним величезне значення протягом низки століть, пояснюється тим, що римське право було найбільш розробленою формою права, що базується на інституті права приватної власності. Це обумовило можливість його при-стосування до товарно-грошових відносин, що зароджувалися в надрах феодальної Євро-пи,

Епоха Ренессанса, або Відродження (почалася в Італії на рубежі XIII–XIV століть, а потім поширилася по всій Західній Європі), покінчила з релігійним середньовічним пануванням, звернувшись до гуманітарних досягнень античності. Розвиток юридичного світогляду, ви-никнення на його основі теорії природного права (як сили, що висунула на перше місце розум, який творить право, верховенство закону і вимогу кодификації законодавства), сприяли формуванню правової культури європейських спільнот, новому їх взльоту Як за-значає Р. Давид, поряд з приватним правом, заснованим на римському праві, Європа ви-робила відсутні норми публічного права, що виражають природні права людини і гаран-тують свободу особистості[5]. Місце

 

>>>531>>>

пріоритетів римського права посіли принципи права, що відображують раціональні засади не минулого, а дійсного життя.

Основи системи національного права країн континентальної Європи були закладені в бу-ржуазну епоху, коли суспільні відносини досягли рівня зрілості і цілісності, а суспільна свідомість віддала перевагу керуватися результатом систематизації правових норм.

Йшов процес внутрішньодержавної уніфікації права, без якого не могла сформуватися правова система держави. Так, у Франції необхідно було подолати різноманіття кутюмов (звичаїв), що діють у кожній провінції. Незважаючи на кодификацію кутюмов на держав-ному рівні, між ними залишилася відмінності до створення Цивільного кодексу 1804 р. Вольтер з приводу відсутності єдності французького права писав з глузуванням, що зміна законів відбувається на кожній поштовій станції зі зміною коней. Перешкодою для ство-рення єдиної системи права в Німеччині була територіальна роздробленість країни.

У XIX–XX століттях визначилися романський і німецький підтипи (групи) правових сис-тем, затвердилися їх загальні специфічні риси: 1) пріоритет закону як головного інструме-нту в створенні національної правової системи; 2) кодификація законодавства з метою зві-льнення від застарілих норм і понять. Розроблено і прийнято ЦК Франції 1804 p., Цивіль-не Уложення Німеччини 1896 p., Єдиний Торговий Цивільний кодекс Італії 1924 р. та ін.

У 1990 р. відбулося об'єднання ФРН (капіталістичної країни) і НДР (соціалістичної краї-ни). Найважливішим етапом цього процесу став договір про економічний, валютний і со-ціальний союз ФРН і НДР, що набрав чинності з 1 липня 1990 р. Відповідно до цього до-говору все законодавство НДР в економічній і соціальній сферах анулювалося. Замість нього на території НДР вводилися закони ФРН. Об'єднання Німеччини відбулося 3 листо-пада 1990 р. на основі другого державного договору – про механізм входження НДР у ФРН. На територію НДР поступово поширилися всі закони ФРН, сформувалася їх загаль-на правова система.

Зараз демократичні традиції романо-германського права поповнилися ідеями створення «європейського будинку», Євро-

 

>>>532>>>

союзу. Популярними стали ідеї правової інтеграції країн, позитивне значення яких безпе-речно. Основами інтеграції виступають як загальні принципи, «дух» римського права, так і норми англійського прецедентного права. Третє тисячоліття, в яке вступив світ, стане новим етапом розвитку романо-германського типу правової системи, ознаменованим зближенням, гармонізацією та уніфікацією законодавчих комплексів континентально-європейських країн і побудовою загальноєвропейської правової системи. Початок цього уже призначений уведенням загальноєвропейської валюти.

§ 3. Система права та її структура

Система права континентальних країн Європи має свою структуру, що складається, як і в римському праві, із двох підсистем -- публічної і приватної. У підсистемі публічного пра-ва домінують імперативні (категоричні) норми, які не можуть змінювати учасники право-відносин. У підсистемі приватного права переважають диспозитивні норми, і тільки в тій частині, в якій вони не змінені учасниками відносин.

Галузі підсистеми публічного права Галузі підсистеми приватного пра-ва 

– конституційне, – кримінальне, - административне, – фінансове, – міжнародне публічне, – процесуа-льні галузі, – основні інститути трудового права та ін. – цивільне, – сімейне, - торгове, - міжнародне приватне, окремі ін-ститути трудового права (у цілому трудове право має змішаний хара-ктер) та ін. 

Всі норми права мають чітку «прив'язку» до конкретних галузей та інститутів права, що є результатом впливу юридичної доктрини, яка акцентує увагу на необхідності врахування предмета і методу правового регулювання. Галузі права визнаються найбільш значним структурним елементом системи права.

 

>>>533>>>

У більшості країн континентальної Європи класифікація галузей права подібна з німець-кою (Швейцарія, Іспанія, Австрія). У деяких країнах (Італія, Бельгія, Нідерланди) ще пре-валює французька схема класифікації. У зв'язку з цим Нідерланди, наприклад, називають «юридичною донькою Франції»[6].

Різні галузі права в окремих країнах мають неоднаковий ступінь розробленості і кодифи-кації. Значна частина приватного права кодифікована, чого не можна сказати про публічне право. Особливо це стосується адміністративного права. Воно було розроблено у Франції, після чого введено іншими європейськими країнами. Правда, адміністративне право в ці-лому не кодифікувалося навіть у Франції. Тільки частина відносин, що регулюються адмі-ністративним правом, увійшла в створені зібрання законодавчих і підзаконних норматив-них актів. У деяких країнах (ФРН, Австрії, Бельгії, Італії, Швейцарії)