Загальна теорія держави і права

 

>>>537>>>

Зупинимося на питанні про співвідношення законодавчої діяльності Федерації і земель ФРН.

/. Виключна компетенція федерального законодавства. Закони приймаються тільки на рів-ні Федерації, до виключного відання якої належать загальнодержавні справи – зовнішні зносини, оборона і безпека, паспортизація, імміграція, фінансове і валютне регулювання, грошова емісія, інформація, зв'язок та ін. Всі вони визначені в Конституції. Федеральний законодавець може делегувати землям законотворчі повноваження за предметом своєї ви-ключної компетенції. Проте, як правило, він уповноважує уряди земель на видання підза-конних актів з конкретних питань. Такі урядові постанови є нормативно-правовими акта-ми земель.

2.  Конкуруюча компетенція Федерації і земель. Землі можуть приймати законодавчі акти у разі невикористання Федерацією своїх законодавчих повноважень у галузі цивільних, кримінальних, господарських, трудових, земельних, житлових, процесуальних та інших правовідносин. Конкуруючу компетенцію не можна кваліфікувати як спільне відання Фе-дерації і земель. Законодавець Федерації має право грунтовно відрегулювати ту чи іншу сферу суспільних відносин, щоб уникнути руйнації єдиного правового або економічного простору країни, коли інтереси однієї землі законодавчим шляхом можуть порушити інте-реси іншої землі

3.  Компетенція по прийняттю основ федерального законодавства. Федерація має право приймати основи законодавства, що: а) регулюють правове становище посадових осіб, які перебувають на службі в органах земель, муніципалітетах та інших органах місцевого са-моврядування; б) встановлюють загальні принципи організації і діяльності вищої школи, кінематографії, землевпорядкування і землекористування та деякі інші. Землі лише конк-ретизують основи законодавства.

4.  Виключна компетенція законодавчої діяльності земель. До неї входить усе, що не на-лежить до трьом попереднім. У виключній компетенції земель знаходяться конституційне законодавство, адміністративний устрій земель, школа, культура, засоби масової інформа-ції, в тому числі кінематографія і преса, оскільки федеральні основи законодавства в цій галузі відсутні. До відання земель належить законодавство про місцеве самоврядування. Це правоположення призвело до формування різних систем місцевого самоврядування у ФРН.

 

>>>538>>>

Федерація має явну перевагу в сфері законодавства. На частку законодавства земель при-падає лише одна десята частина всіх законів, які діють у ФРГ[9], що відповідає Конститу-ції, яка проголосила перевагу федерального права над правом земель (ст. 31). Нормативні акти земель є підзаконними. У разі колізії – розбіжностей законів земель із загальнофеде-ральним законодавством -превалюють федеральні закони.

У ФРН має місце залучення земель до участі в європейській нормотворчості. Позиція зе-мель з питань європейської нормот-ворчості виражається і враховується на рівні Бундес-рату, де утворена спеціальна колегія.

§ 7. Правовий звичай

Правовому звичаю як джерелу права відведена допоміжна роль. Закон як писаний норма-тивний акт підкріплює свою силу й загальновизнаність завдяки базуванню на звичаї. Тлу-мачення закону, щоб зробити його доступним для населення, здійснюють з погляду зви-чаю. Це спостерігається, наприклад, у Нідерландах і стосується головним чином торгових порядків. Збереглися й інші звичаї, що визнаються не повною мірою. Один із головних принципів сучасної парламентської системи Нідерландів – «міністри не можуть залиша-тися на посаді, якщо вони втратили довіру парламенту» – не записаний у Конституції і є правовим звичаєм, що оформився в 1867 р.

Проте роль правового звичаю в країнах романо-германсько-го типу обмежена, а в деяких із цих країн зведена на ні. Він виконує другорядну роль як джерело права внаслідок того, що історично багато які із звичаїв вже закріплені в законі. Правовий звичай може бути лише доповненням до закону. Мабуть, тільки в Італії він зберіг характер самостійного джерела права.

§ 8. Правова доктрина

Правова доктрина у свій час (до XX ст.) відіграла позитивну роль. Виступаючи як одне із джерел права, вона сприяла сприйняттю римського права. Правова доктрина створювала-ся в уні-

 

>>>539>>>

верситетах і впливала на формування системи права і структуру правової норми.

З затвердженням буржуазних відносин у другій половині

XIX ст. концептуальною основою правотворчості, тлумачення і застосування права стала доктрина юридичного позитивізму (П. Лабанд, К. Бергбом – у Німеччині). Відповідно до цієї доктрини творцем права вважалася держава, а право і закон ототожнювалися, тому юридичний позитивізм ще одержав назву эта-тичного (державницького) позитивізму. Як головний елемент правової системи розглядалося законодавство (система нормативно-правових актів). Основна вада юридичного позитивізму полягала j звуженні сфери право-вого регулювання до законотворчості. Його позитивною рисою були акцентування уваги на цінності і важливості правопорядку для суспільства, орієнтація на додержання закон-ності, законослухняну поведінку.

Будучи одним із неофіційних джерел права, доктрина в

XX ст. відсунута на другий план основним офіційним джерелом – законом, про що свід-чить кодификація законодавства. Проте вона і задач значно впливає на розвиток права. Нині роль правової доктрини визнається в законопідготовчій роботі й пра-возастосовній діяльності – при тлумаченні норм права. Доктрина допомагає розробці сутністно-категоріального апарату юридичної науки, її методології, чим користується законодавець. При створенні нормативно-правового акта творець закону керується науково-доктринальним підходом до розуміння права, тлумачення правової держави та інших пра-вових категорій. При тлумаченні норм права їх застосувач удається до допомоги ко-ментаря до кодексу, який має