Загальна теорія держави і права

 

>>>547>>>

права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у визнанні закону лише після апробування його судовою практикою, у превалюванні процесуального права над матеріальним.

Географія поширення загального права англо-американського типу, крім Англії і країн Північної Америки – деякі держави різних континентів. Ступінь його впровадження в цих країнах неоднаковий.

Витоком цього типу правової системи є загальне право Англії (common law), яке виникло і розвивалося після норманського завоювання 1066 p., затвердилося на початку XIV ст. і було доповнено у XV–XVIII століттях правом справедливості (law of equity). За своєю природою загальне право є казуїстичним, складеним із типізованих прецедентів.

На територію Північної Америки (СІЛА) англійське право було внесено переселенцями з Англії. Проте воно зазнало значних змін, що було обумовлено:

1)  континентальним розташуванням, незалежним від безпосереднього сусідства з Англі-єю;

2)  відсутністю феодального ладу, який пережила континентальна Європа, розвитком бу-ржуазних відносин;

3) наявністю республіканської форми правління і федеративного державного устрою (Ан-глія – монархія, її політичний режим парламентарного типу);

4) потребою (після проголошення незалежності США) створення самостійної правової си-стеми, що пориває зі своїм колоніальним англійським минулим.

Остання обставина виразилася в тому, що у деяких штатах ще до проголошення незалеж-ності США в 1776 р. були прийняті кримінальні, кримінально-процесуальні кодекси, які забороняли посилання на англійські судові рішення. Лише в штатах, що були раніше фра-нцузькими та іспанськими колоніями (Луїзіана, Каліфорнія), прийняті кодекси романсько-го типу. В решті штатів загальне право проголошено чинним, але в узгодженні зі статут-ним (законодавчим) правом з пріоритетом прецеденту – судового та адміністративного.

§ 2. Загальне право Англії

Англо-американський тип правової системи розвивався поза істотним впливом континен-тального права, яке стало творінням двох юридичних еліт – римської і європейської. На відміну від

 

>>>548>>>

нього загальне право середньовічної Англії створювалося королівськими (вестмінстерсь-кими) суддями. Поступово затверджувалася однаковість підходів до вирішення аналогіч-них справ для всієї країни. При розгляді справ прагнули додержуватися раніше винесених судових рішень.

Вироблена роз'їзними королівськими суддями система норм права замінила форми право-суддя, що використовувалися раніше: місцеві, канонічні, міські і суди баронів. Ця система норм стала іменуватися загальним правом і мала обов'язкову силу як для королівських, так і для нижчих судів.

У Англії загальне право виникло на основі королівської влади і раніше, ніж у країнах кон-тинентальної Європи. Це пояснюється тим, що тут раніше, ніж в інших країнах Європи, затвердилася сильна централізована монархія.

У той час, як у країнах європейського континенту римське цивільне право активно реце-пувалося (приблизно з 1400 p.), загальне право в Англії сформувалося і укоренилося без випереджаючого впливу римського права – завдяки позитивним місцевим властивостям. Воно було орієнтовано головним чином на засоби правового захисту. На сто років загаль-не право випередило континентальне право розробкою засобу захисту від зловживання: піддавати своїх ворогів позбавленню волі без суду і слідства. Про це свідчить наказ про habeas corpus, що означає: «ви повинні пред'явити (у суді) тіло (затриману особу)». Відпо-відно до habeas corpus доставлена в суд особа може бути звільнена суддею, якщо для її за-тримання немає юридичного виправдання.

Загальне право Англії було сформовано (і значною мірою функціонує й зараз) як неписане право, яке Грунтується на професійній традиції, а пізніше – на міркуваннях суддів при ви-рішенні справ. Одним із фундаментальних його засад було те, що кримінальні справи і бі-льшість цивільних справ (починаючи з XIII ст.) розглядалися судом присяжних.

§ 3. Право справедливості

Суд справедливості виник як правомочність монарха здійснювати через лорда-канцлера право пом'якшення суворих судових рішень, посилаючись на загальні принципи права, поняття добра і гуманізму, а не на конкретні прецеденти. Суд лорда-канцлера заповнював прогалини загального права. Наприклад, канцлер

 

>>>549>>>

надавав силу зобов'язанню особи управляти майном на користь третьої особи і передавати їй одержані прибутки. При цьому не порушувалася норма загального права, відповідно до якої особа, що одержала майно в результаті передача (довіри) його іншою особою для управління в інтересах третьої особи, стає єдиним власником цього майна (так звана дові-рча власність).

Лорд-канцлер втручався в розгляд справи «в їм 'я справедливості». Він брався за справу лише тоді, коли міг застосувати санкції до відповідача, який порушив його розпоряджен-ня. Не претендуючи на зміну норм, установлених судами, він по сутності виробляв додат-кові норми, що називалися нормами права справедливості. Був накопичений і системати-зований значний обсяг типових випадків, що ґрунтувалися на юрисдикції канцлера, утво-рилися низка концепцій (концепція зловживання впливом і введення в оману та ін.) та ін-ститутів (основний із яких – довірча власність).

Згодом лорд-канцлер ^позбавився можливості на власний розсуд вирішувати справи. Його суд перейшов до вирішення спору на підставі прецеденту. Так склалися дві рівнобіжні си-стеми прецедентного права, що мали низку відмінностей у нормах матеріального і проце-суального права. Згодом це ускладнило процедуру судового розгляду справ.

Судова реформа 1873–1875 pp. (Новий акт про судоустрій) фактично поєднала загальне право і право справедливості, канцлерські суди із судами загального права. Після 1875 р. норми загального права і права справедливості стали застосовуватися тими самими суд-дями, при цьому