Загальна теорія держави і права

Визначити дату набрання прецедентною нормою чинності складно, оскільки неписана но-рма формується протягом неви-значеного часу. Можливі три варіанти застосування суд-дями нової прецедентно! норми:

1) лише до фактів, що виникли після прийняття цієї норми (перспективна дія);

2) до фактів, які мали місце після оголошення нової норми, і до фактів у тих справах, що знаходяться в судовому розгляді (теперішня перспективна дія);

3) до фактів, які виникли до і після її прийняття (ретроспективне застосування).

Традиційно застосування прецедентно'! норми пов'язано з третім випадком, тобто із зво-ротною дією. Перспективна дія прецеденту, яка захищається американською судовою практикою, тлумачиться суддями Англії як повне прирівнювання судової нормотворчості до парламентського законодавства і кваліфі-

 

>>>556>>>

кується як порушення традиційних принципів прецедентного права. Відповідно до цих принципів прецедентна норма призначається насамперед для вирішення тієї справи, яка знаходиться у розгляді суду і стимулює її створення. Вона є і нормою на майбутнє. У разі перспективної дії прецеденту цього не спостерігається, оскільки суд приймає норму на майбутнє, а не для справи, яка перебуває в його безпосередньому розгляді.

Не є визначеним у часі й період припинення дії прецедентно'! норми. Можливий такий варіант -- ухвалюється закон, яким скасовується прецедентна норма. Як правило, завдання її скасування покладається на суддів. Прецедентна норма може бути скасована вищим су-дом або рішенням суду, який її застосовує, якщо він має таке право. Здебільшого суди віддають перевагу не скасуванню прецедентно! норми, а відходу від неї. Це дозволяє в ра-зі потреби звернутися до «сплячого» прецеденту.

Дія прецедентно! норми в просторі також має свої особливості. Принцип її дії встановлює обов'язок судів додержуватися рішень вищих судів у рамках однієї судової системи. Од-нак специфіка розвитку англо-американського типу правової системи з єдиного центру – Англії, тривале домінування англійського права над правом країн Британської Співдруж-ності націй (до 1947 р.) створили особливу правову культуру, яка, розвиваючись у різних місцях планети, має певну єдність. Ця єдність, крім інших випадків, виражається в уваж-ному ставленні до прецедентних норм інших країн. Відпрацьовано механізм 'їх «переве-дення» з однієї країни в іншу в рамках англо-американського типу правової системи. Чи-мало прецедентних норм, вироблених англійськими судами, стали надбанням інших дер-жав або враховувалися їх суддями. Спостерігається віддання переваги іноземним преце-дентам над національними, особливо в країнах Співдружності.

Проте було б помилковим вважати, що у Великій Британії панування прецеденту є повсю-дним. Він застосовується лише в Англії та Уельсі. В Шотландії і Північній Ірландії, а та-кож у деяких острівних територіях він не набув значного поширення. Правові системи Англії й Уельсу, Шотландії, Північної Ірландії існують відносно відокремлено, їх відмін-ність одна від одної полягає у тому, що прецедент, закон, звичай в них справляють не од-наковий вплив на розвиток правової системи. Крім того,

 

>>>557>>>

останнім часом кілька країн позаєвропейського загального права (в тому числі Канада і Австралія) заявили про свою правову автономію.

§ 11. Закон в англійській правовій системі. Співвідношення закону і преце-денту

Статут (закон) з'явився раніше прецеденту. Спочатку він обмежувався внесенням виправ-лень і доповнень до судової практики, але поступово посів істотне місце в правовому ре-гулюванні суспільних відносин. В останній чверті XX ст. закон набув такого ж самого значення, як у правових системах романо-гер-манського типу, і міцно утримує ці позиції й нині.

Закон в Англії[3] – акт, прийнятий в установленому порядку в однаковій редакції обома палатами парламенту і санкціонований (підписаний) монархом.

Існує потрійна система офіційних правових актів:

1) закони, створені законодавчою владою (парламентом);

2) правила, встановлені виконавчою владою (королевою та її міністрами);

3)  система прецедентних норм (прецедентне право), що виникають під час вирішення справ судами.

Всі закони Великої Британії мають рівну юридичну чинність, підлягають єдиному поряд-ку прийняття, зміни та скасування. Це випливає із принципу парламентського верховенст-ва, відповідно до якого закон може бути прийнятий лише парламентом і всі закони мають рівний статус. Незначна частина законів визнається частиною конституції. В Англії немає писаної (кодифікованої) конституції. Те, що зазвичай англійці називають конституцією, – це система норм законодавчого і судового походження, покликаних обмежувати сваволю влади і забезпечувати права і свободи людини. Конституційне право носить поки що фра-гментарний характер, проте кількість його джерел зростає.

 

>>>558>>>

Конституційними статутами (законами) є: статус особи; виборче право; структура, повно-важення і взаємовідносини палат парламенту; статус монарха; організація території і міс-цеве самоврядування. Таких актів у Великій Британії вже налічується понад 40.

На цей час закон набув вагомішого значення і може скасувати прецедент. Рівень упоряд-кування закону зріс. Він створюється з урахуванням зарубіжного досвіду і через сприй-няття досягнень у різних галузях законодавства країн як загального, так і континентально-го права.

Оскільки галузі англійського права виражені не настільки чітко, як у континентальних правових системах, проблемі їх кодифікації приділялося мало уваги. Однією з специфіч-них рис загального права є відсутність цілком кодифікованих галузей права. Лише в останні два десятиліття відбувається очищення законодавства від фактично нечинних ак-тів, а також об'єднання в єдиний акт нормативних положень різних законів, що стосують-ся одного питання. У 1965 р. в Англії створено Правову комісію