Загальна теорія держави і права

В основі традиційних релігійних судів лежать норми мусульманського права, більшість яких кодифіковано. Нерідко діє кілька рівнозначних мусульманських судів різного толку – сунітські, джафаритські (Іран, Лівія), спеціальні суди для друзів[16] (Сирія, Ліван), а також – верховні мусульманські суди, які виконують функції апеляційних інстанцій (Ліван, Йор-данія, Лівія – у кожній із країн є свої особливості). До юрисдикції цієї групи судів нале-жить розгляд справ особистого статусу мусульман і деяких інших спорів.

Наведемо як приклад судову систему Саудівської Аравії:

• суд першої інстанції (один каді) – вирішує шлюбно-сімейні справи і незначні цивільно-правові спори;

• загальні суди (три каді) – розглядають кримінальні правопорушення;

•  апеляційний суд – має палати з кримінальних, шлюбно-сімейних та інших питань;

•  Найвища судова рада – здійснює контроль за мусульманськими судами і відіграє роль апеляційної інстанції у найважливіших кримінальних справах.

На цей час багато традиційних судів занепали в результаті або їх державної ліквідації (у Туреччині в 1924 p.), або самоліквідації (Єгипет, Туніс, Пакистан, Алжир, Марокко, Гві-нея, Малі), але не зникли повністю.

Поряд із мусульманським правом світські суди застосовують «сучасне право» західного зразка. Роль цих судів зростає.

 

>>>611>>>

1.2. ІНДУСЬКЕ ПРАВО

§ 1. Поняття індуського права

Індуське право – це сукупність релігійних, моральних і правових норм, яка склалася на основі релігії індуїзму і підтримана державою.

Індуське право віднесене до релігійно-общинної групи (підтипу) правових систем, оскіль-ки:

•  сформувалося у Стародавній Індії під помітним впливом міфологічних і релігійних уяв-лень, поєднаних в індуїзмі, і разом із ним зберігає дотепер своє регулююче значення;

•  тісно пов'язане з традиційними індуськими соціальними інститутами – общиною, варно-кастовою структурою, що характеризуються як усталеністю, так і здатністю пристосову-ватися до мінливих умов життя.

Регіони поширення – Индія' та інші країни Південно-Схід-ної Азії (Пакистан, Бірма, Сін-гапур, Малайзія). Індуїзм сповідають общини й у країнах Східної Африки (Танзанія, Уга-нда, Кенія).

На відміну від ісламу та інших релігій індуїзм не є чітко сформульованою теологічною доктриною і не вимагає від своїх прихильників вірності одному віровченню. Однак осно-вні положення, що містяться у ньому, підтримуються більшістю індусів, незалежно від їх релігійних переконань.

§ 2. Релігійні та ідеологічні джерела індуського права

Релігія індуїзму сформувалася в І тис. н.е. в Індії в результаті поступового зближення іде-ології брахманізму та релігії буддизму, а також подальшої асиміляції народних вірувань.

Однією із важливих релігійно-ідеологічних засад індуїзму є обгрунтування общинно-кастової соціальної структури індійського суспільства, яке міститься у вченні брахманізму (II тис. до н.е.). Відповідно до брахманізму, існує божественний поділ суспільства на чо-тири варни (касти):

– брахмани (спочатку – священнослужителі), - кшатрії (воїни),

'    В Індії – близько 95 % індуїстів.

 

>>>612>>>

– вайшы (торговці),

- шудри (слуги і ремісники).

Основним догматом індуїзму, який виправдує кастову структуру індуського суспільства, є вчення про перевтілення душі («сан-сара»[17]). Перевтілення душі відбувається відповідно до закону відплати (карма) за доброчесну або дурну поведінку. Згідно з цим вченням, лю-дина після фізичної смерті перебуває в земних вчинках – поганих чи добрих. Вважається, що низьким становищем, злигодами в земному житті людина спокутує гріхи, вчинені її душею у старих втіленнях. Людина, яка відрізняється доброчесною і благочестивою пове-дінкою, може сподіватися народитися заново як представник вищої касти. Оцінка поведі-нки людини в земному житті залежить від: 1) шанування верховних богів – Вішну або Шиви чи їх втілень[18]; 2) додержання кастових побутових правил.

У західній релігійній концепції – християнстві всі люди є рівними перед Богом. В індуїзмі людина є абстракцією. Людині з моменту її народження визначена наперед належність до конкретної касти. Кожній касті притамані певні права, обов'язки, мораль, правосвідомість, які регламентують життя її членов[19]. Ці положення індуїзму склали релігійно-моральні засади індуського права.

Правила поведінки людей викладалися у збірниках – шаст-рах. У них класифікувалися норми відповідно до трьох принципів (чеснота, інтерес, задоволення):

1) дхарма – містить норми-правила поведінки, угодні Богові;

2) артха – містить правила поведінки, які дозволяють розбагатіти і опанувати мистецтвом керівництва;

 

>>>613>>>

3) кама – містить правила поведінки, які переслідують мету

одержання задоволення.

Дхарма має певний пріоритет перед артхою і камою. У широкому розумінні дхарма озна-чає загальний порядок у світі, який організує всю живу і неживу матерію. У вузькому ж – це обов'язок (релігійний, моральний, правовий), спосіб життя благочестивого і доброчес-ного індуса у всіх її проявах. Особливостями дхарми є:

1)  відсутність відмінностей між релігійними і юридичними обов'язками. Наприклад, пра-вителям одночасно наказується відвідувати храм і забезпечувати громадський порядок;

2)  відсутність згадування про суб'єктивні права;

3)  визнання звичаю джерелом права.

Релігія буддизму (VI ст. до н.е.), яка справила вплив на індуїзм, виникла як певна критика брахманізму. Вона відкидала: 1) Бога як верховну особу, морального правителя світу, першоджерело закону; 2) систему варн, принцип 'їх нерівності. Традицій-но-теологічному брахманистському тлумаченню