Загальна теорія держави і права

У трактаті «Артхашастра» (IV–III століття до н.е.) спостерігається помітний відхід від бу-ддизму у бік світських уявлень про право. Поряд із визнанням дхарми, явна перевага від-дається ар-тхі (користі) у державно-правовій діяльності, збереженні системи варн. У арт-хашастрах викладається наука управління, а норми публічного права зустрічаються в дха-рмашастрах.

У хронологічній послідовності можна виділити такі збірники, в яких просліджується по-ступальний процес формування норм індуського права поряд із нормами релігії та моралі:

• «смрити» («дарована» мудрість старих жерців і вчених) -стислі виречення про магічні і релігійні обряди, які супроводжують важливі життєві події. Тут вже з'являються зачатки норм права, поданих у релігійній оболонці;

 

>>>614>>>

• дхармасутри – перші книги з питань права, в яких роз'ясняються правила поведінки чле-нів різних каст стосовно богів, царя, жерців, предків, родичів, сусідів, тварин. Тут норми права викладаються разом із вимогами релігії та моралі;

•  дхармашастри – великі зводи правил, складені відомими вченими різних брахманистсь-ких шкіл, і санкціоновані державою. В них безпосередньо викладаються дхарми, які скла-даються із перемішаних одна з одною релігійних і правових норм. Тут уперше з'являється сукупність правил, які можна назвати юридичними.

Дхармашастри – закони Ману, закони Яджнавалкья, закони Наради, складені у віршах між І ст. до н.е. і III–IV століттями н.е. Особливе значення в них надається обґрунтуванню ке-рівного становища брахманів та їх виключних прав у питаннях установлення, тлумачення і захисту дхарми. Наприклад, у законах Ману записано: «Саме народження брахмана – ві-чне втілення дхарми... Адже брахман, народжуючись для охорони скарбниці дхарми, по-сідає найвище місце на землі як владика всіх істот. Усе, що існує у світі, це власність бра-хмана; внаслідок переваги народження саме брахман має право на все це». Цар, при всьо-му своєму високому і навіть божественному статусі, повинен шанувати брахманів, додер-жуватися їх наставлянь, берегти систему варн і всіх, хто шанує властиву їм дхарму;

•  нібандхази – коментари дхармашастр. Написані з метою роз'яснення неясних положень і усунення суперечностей між різними дхармашастрами (складені між XI і кінцем XVII століть.)

Отже, традиційне індуське право[20] (до англійського завоювання Індії) спиралося голо-вним чином на праці вчених, збірники, коментарі, письмово викладені в них ідеологічні настанови, норми релігії та моралі.

§ 3. Правовий звичай, закон і судовий прецедент

Правовий звичай не пов'язаний з божественним розпорядженням, який визначає дхарму. Як усне джерело правил пове-

 

>>>615>>>

дінки він використовувався при впорядкуванні дхармасутр, дхар-машастр, які складають-ся із правил – дхарм. Позитивне індуське право – це звичаєве право. Релігійна норма (ін-дуїзм) могла різною мірою домінувати над нормою-звичаєм, впливати на неї, змінювати ЇЇ за допомогою тлумачення звичаю. Проте норми-звичаї, різні у кожної касти, посідали ва-жливе місце в регулюванні відносин як усередині неї, так і за її межами. У разі відсутності норми в законі суддя міг вирішувати справу відповідно до своєї думки і справедливості, які цілком залежали від звичаїв касти, до якої він належав.

Нормативно-правовий акт (закон) не визнається індуїстською доктриною джерелом права. Це пояснюється такими причинами.

По-перше, мистецтво управління і видання законів і наказів правителем належить до арт-хи, а не до дхарми.

По-друге, дхарма потребує підкорення легітимним нормативним актам правителя, однак сама вважається не підлягаючою їх впливу.

По-третє, закони розглядаються як заходи, викликані тимчасовою необхідністю, конкрет-ними обставинами. Вони вважаються мінливими, нестабільними. Навіть за наявності за-кону судді дозволено приймати рішення відповідно до власної думки і справедливості.

Організація правосуддя – також сфера артхи. Дхарма виступає лише як керівна засада, від якої можна відходити, не порушуючи при цьому її засадничого принципу.

Судове рішення відповідно до індуського права не може розцінюватися як обов'язковий прецедент, воно співвідноситься лише з конкретно розглянутою справою.

§ 4. Еволюція індуського права. Вплив англійської системи права

На індуському праві позначилася державна доля Індії. Спочатку Індія потрапила під пану-вання Великих Моголів, потім Англії. З XVI ст. установилося мусульманське панування, яке загальмувало розвиток індуського права. У судах застосовувалося лише мусульмансь-ке право[21]. А звичаєве індуське право, вико-

 

>>>616>>>

ристовуване панчаятами (зборами) каст, не розвивалося через відсутність підтримки з бо-ку судових і адміністративних органів держави. Індуське право не було правом у юридич-ному розумінні. Воно становило систему релігійних, моральних і правових норм, які діяли неофіційно.

Тривале перебування Індії під пануванням Англії (XVII – середина XIX ст.) спричинило для її права як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, офіційно були визнані авторитет індуського права (на відміну від періоду мусульманського панування, коли ін-дуське право ігнорувалося), а також рівне значення індуського і мусульманського права. З іншого боку, поширення англійського права призвело до значної трансформації індусько-го права,