Загальна теорія держави і права

 

>>>104>>>

ління здійснюють або ватажки одноособове, або ради ватажків чи старійшин. Серед осіло-го населення адміністративні функції ватажків є скасованими, проте за своїм становищем вони входять до складу органів місцевого самоврядування, особливо на низовому рівні (Малаві, Свазіленд, Сьєрра-Леоне, Ванутау, Па-пуа-Нова Гвінея та ін.).

6. Військові режими (Нігерія – до 29 травня 1999 p., Алжир та ін.). Характеризуються ви-ключно централізованою системою управління. На місця призначаються офіцери, що є військовими губернаторами, комендантами. Органи місцевого самоврядування розпуска-ються. При військових губернаторах і комендантах можуть створюватися дорадчі ради, до складу яких включаються і цивільні особи.

Риси місцевого самоврядування в Україні.

1. Не є складовою частиною державного механізму управління в країні, проте, як і держа-ва, здійснює публічну владу, владу народу.

2.  Є однією з форм народовладдя. Здійснюється громадою («місцевим співтовариством») у межах певної території як безпосередньо (референдум, вибори, сходи та ін.), так і через органи місцевого самоврядування.

3.  Має особливий суб'єкт – населення, громадяни, що мешкають на певній території.

4.  Має особливий об'єкт управління – питання місцевого значення.

5.  Має самостійність, що виражається в його організаційній відокремленості, у праві на фінансово-економічні ресурси[6], у виконанні значної частини суспільних справ у рамках закону та ін.

6. Несе відповідальність за свою діяльність, що забезпечується різними формами контро-лю з боку населення.

7.  Поєднує у собі засади інституту громадянського суспільства і державної влади: баланс державних і місцевих інтересів забезпечується законом. Значна частина діяльності місце-вого самоврядування – вирішення питань, на які держава впливає у багато способів (пра-вових, фінансових та ін.). Органи місцевого

 

>>>105>>>

самоврядування можуть наділятися окремими повноваженнями органів виконавчої влади, брати участь у здійсненні державних функцій. У цьому разі державні органи мають право здійснювати контроль за реалізацією наділених повноважень.

Відзначимо, що конституційний поділ державної влади і місцевого самоврядування в Україні має практичне підґрунтя, хоча й не носить абсолютного характеру. Важливо, щоб у самоврядуванні поєдналися дві основи – державна та громадська.

Організаційні форми місцевого самоврядування виражаються через форми демократії:

• безпосередню (широка особиста участь громадян в управлінні через громадські ради, комісії, домові, вуличні квартальні та інші органи самоорганізації населення, референду-ми, опитування та інші форми, що допускаються за законом);

• представницьку (наявність представницьких вищих органів на місцях, обраних посадо-вих осіб і право відкликання їх виборцями; функціонування органів місцевого самовряду-вання: сільських, селищних, міських Рад та їх виконкомів).

Представницька і виконавча частини органу місцевого самоврядування, при збереженні своєї відносної самостійності, об'єднані в єдине ціле одним керівником. Цим керівником є голова самих Рад.

(Див. про самоврядування главу «Загальне вчення про демократію», про органи місцевого самоврядування в Україні – главу «Державні органи влади України»).

§ 8. Професійна і державна служба.

Державний службовець і працівник приватного сектора.

Посадова особа

Професійна служба – професійна діяльність осіб, що обіймають посади в державних орга-нах та їх апараті, об'єднаннях громадян, органах місцевого самоврядування, недержавних структурах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, що має своїм змістом ре-алізацію управлінських функцій.

Професійна служба за ознакою її організації і порядком проходження може бути поділена на такі види:

державна служба служба в органах місце-вого самоврядування служба в комерційних організаціях 

 

>>>106>>>

Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом досту-пу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Державна служба – врегульована законодавством професійна діяльність осіб, що обійма-ють посади в державних органах та їх апараті з практичного виконання завдань і функцій держави і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державна служба може бути поділена на два види:

цивільна мілітаризована 

- у державних органах та їх апа-раті (законодав-чої, виконавчої і судової гілок вла-ди) - у державних уста-новах і органах управління держа-вними підприємст-вами - військова (у Збройних Силах) - воєнізована (в органах міліції та ін.) 

  

Службовими особами є службовці державних органів, організацій, органів управління державними підприємствами, органів місцевого самоврядування, комерційних організа-цій, що своїми діями створюють юридичні акти або спроможні породжувати, змінювати чи припиняти конкретні правовідносини.

Службовець – учасник подвійних правовідносин:

-  трудових, що залежать від професійного особистого становища, трудових прав і обов'я-зків, від процесу праці;

-  адміністративних, що залежать від виконання служби, управлінських функцій (відносин влади).

Державний службовець – працівник державної організації, установи, підприємства, що в установленому законом порядку здійснює трудові функції на професійних засадах на ос-нові трудового договору (контракту), що одержує заробітну плату з державних коштів відповідно до займаної посади і підкоряється службовій дисципліні.

Власне (безпосередні) державні службовці – особи, що мають виконавчо-розпорядницькі повноваження від імені держави. У багатьох країнах даних осіб відносять до чиновників і відріз-

 

>>>107>>>

няють від простих державних службовців (учителів державних шкіл, працівників пошти, телеграфу та ін.). З юридичної точки зору відмінності між ними кореняться в нормах галу-зі права, що визначає їх спеціальний (службовий) правовий статус: правовий статус чино-вників (безпосередніх державних службовців) визначається