Загальна теорія держави і права

Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд. Дана система вира-жається насамперед через повноваження цих органів, що включають суворо визначені взаємні обмеження.

 

>>>101>>>

У Конституції України передбачені такі інститути системи «стримувань і противаг»:

1)  право «вето» Президента на законопроект, прийнятий Верховною Радою;

2)  імпічмент Президента з боку Верховної Ради, що призводить до його усунення з поста;

3) прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів, яка має наслідком його відставку;

4) участь Верховної Ради у формуванні Конституційного Суду (призначення третини складу);

5) контроль Конституційного Суду за відповідністю Конституції законів та інших право-вих актів Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

6) парламентський контроль Уповноваженим Верховної Ради з прав людини (омбудсма-ном) за дотриманням конституційних прав і свобод людини та ін.

§ 7. Управління в адміністративно-територіальних одиницях. Місцеве са-моврядування

Територія будь-якої держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці. Соці-альна природа адміністративно-територіальних утворень різна.

Можна виділити два шляхи їх утворення:

• природний – поселення, міста, села, селища виникають внаслідок історичного природно-го (общинного) групування людей для спільного життя (знизу);

•  штучний – райони, повіти (районна ланка), області, губернії (обласна ланка) є результа-том видання і реалізації актів державної влади (зверху).

У адміністративно-територіальних одиницях, що сформувалися природним шляхом, як правило, обираються органи самоврядування, котрі займаються місцевими справами.

У адміністративно-територіальних одиницях, сформованих штучним шляхом, управління здійснюється агентами держави (губернатором, префектом, головою районної адміністра-ції), призначуваними центральною владою – президентом, урядом. У таких адміністрати-вно-територіальних одиницях можуть обиратися органи місцевого самоврядування з тим, щоб представляти інтереси природних адміністративно-територіальних утворень.

 

>>>102>>>

Місцеве самоврядування – особливий вид управління, реалізація гарантованого законом права територіальних спільнот громадян і органів, яких вони обирають, самостійно, під свою відповідальність, вирішувати всі питання місцевого значення, діючи в рамках закону і виходячи із інтересів населення. Тут територіальна спільнота (громада, комуна, муніци-палітет) виступає первинним суб'єктом місцевого самоврядування, її не слід плутати з те-риторіальною одиницею (село, селище, місто, регіон, область), яка є просторовою осно-вою місцевого самоврядування, а не його суб'єктом.

Місцеве самоврядування має специфічну правову форму в кожній державі і залежить від її устрою, історичних, національних та інших особливостей. При однаковості ознак місцево-го самоврядування[5] у країнах по-різному вирішується питання: чи представляють органи місцевого самоврядування глибинний шар державної влади або є відокремленими від держави, але взаємодіючими з нею, специфічними організаціями управління справами су-спільства.

Наприкінці XX ст. колективна думка про місцеве самоврядування знайшла втілення в За-гальній декларації про місцеве самоврядування і Європейській хартії про місцеве само-врядування від 15 жовтня 1985 р. Верховна Рада України ратифікувала Європейську хар-тію про місцеве самоврядування, яка натепер перетворилася на частину українського за-конодавства. Відповідно до цих європейських документів Конституція України (розділ XI) дозволила місцевому самоврядуванню самостійно вирішувати питання місцевого значен-ня.

 

>>>103>>>

Функціонування системи місцевого управління розглядається як децентралізація і декон-центрація влади. Під децентралізацією розуміється передача центром окремих повнова-жень місцевим виборним органам, а під деконцентрацією – делегування повноважень при-значуваним із центру органам місцевої адміністрації. Місцеве самоврядування – це децен-тралізована форма управління.

Основні системи місцевих органів самоврядування і управління такі.

1. Англо-американська система. В адміністративно-територіальних одиницях для вирі-шення місцевих питань обирається рада, зазвичай на 4 роки, її склад може бути як обра-ним, так і найнятим. Проте призначуваних чиновників із центру на місцях немає. Ця сис-тема місцевого самоврядування збереглася в «старих» державах – Англії, Канаді, Австра-лії та ін. її немає в нових країнах, що розвиваються, де створені більш централізовані сис-теми.

2. Континентальна (романо-германська) (Франція, Італія, Бельгія та ін.). При формуванні управління адміністративно-територіальних одиниць використовується змішаний прин-цип: виборність і призначуваність. Це пояснюється розмежуванням самоврядування в об-щинах і управління в адміністративно-територіальних одиницях. В общинах – виборні ор-гани самоврядування, без призначуваних «зверху» адміністраторів. У адміністративно-територіальних одиницях – як виборні, так і призначувані чиновники з центру, покликані здійснювати «адміністративний контроль» за органами самоврядування.

3.  Соціалістична система. Хоча це й віджила в цілому система, проте її елементи в ряді країн збереглися й дотепер. Державна система будувалася на відкиданні принципу поділу влади. Місцева Рада була органом державної влади на своїй території. Усі інші державні органи (наприклад, суди) формувалися Радами і були підвладними їм. Не було відносної самостійності місцевого самоврядування щодо центральних органів.

4.  Іберійська система (Іспанія, Португалія, деякі країни Латинської Америки). Місцеві ра-ди обираються лише населенням, а глави адміністрацій – або населенням, або радою. В усіх випадках голови адміністрацій затверджуються органами державної влади. Вони по-єднують у своїх руках публічну владу територіального колективу і державну владу.

5.  Гібридні форми характерні для країн Африки. У державах, де є