Загальна теорія держави і права

– здійснюються внаслідок традицій; у разі порушення примус виходить від роду

- забезпечуються примусовою силою держави

§ 4. Основні юридичні джерела формування права у різних народів світу

Можна виділити два шляхи формування права: - через норми, що виходять від держави;

– через норми, що виходять від суспільства (общин, інших соціальних груп, наприклад, купців, релігійних об'єднань, церкви тощо) і підтримувані державою.

Спочатку право утворювалося шляхом переростання звичаїв у правові звичаї, які запису-валися, об'єднувалися в особливі списки. У результаті цього з'явилося звичаєве право – система норм, що грунтується на звичаї, регулює суспільні відносини в державі, у певній місцевості або етнічній чи соціальній групі.

У різних народів світу позначилися різні провідні елементи соціально-юридичного змісту права: прецедент, релігійна норма, норма-звичай, закон, котрі у ході подальшого розвитку народів і держав призвели до формування відрізнених одна від одної національних право-вих систем та 'їхніх типів. Типами (сім'ями) правових систем почали називати правові си-стеми держав, у яких переважали спільні риси, спільні вихідні елементи, у тому числі спі-льне джерело (форма), права: закон (нормативно-правовий акт), судовий прецедент, релі-гійна норма, норма-звичай.

Перші письмові пам'ятки права давнини (Закони Ману, Закони XII таблиць, Кодекс зако-нів царя Хаммурапі та ін.) і середньовіччя («Салічна правда», «Російська правда» та ін.) складалися з норм звичаєвого права, судових прецедентів і прямих законодавчих поло-жень.

 

>>>214>>>

У первісному суспільстві позначилися контури правосудної діяльності, при якій регулю-вання здійснювалося за схемою: норма (звичай) плюс індивідуальне рішення (рішення ро-дових зборів, старійшин, «судів»). Так поступово формуються судові прецеденти – рішен-ня у конкретних справах, які у процесі повторення ситуацій набували значення зразків, моделей, ставали загальною нормою. Вони стали провісниками прецедентного права– в Англії, СІЛА, Канаді, Австралійському Союзі (англо-аме-риканський тип правової систе-ми).

У країнах континентальної Європи з розвитком писемності поряд зі звичаєвим правом ви-никають норми права, встановлені актами короля, князя, їх чиновників, які йменуються законами (законодавче право) – у Франції, Іспанії, Австрії, ФРН (романо-германський тип правових систем).

У країнах азіатського континенту (Іран, Ірак) важливу роль у формуванні права, поряд із звичаями, відіграли і дотепер відіграють норми релігії в релігійно-доктринальній інтер-претації (релігійно-традиційні правові системи).

У ряді держав Африки, Латинської Америки право формувалася на підґрунті норм-звичаїв і традицій общинного побуту (традиційно-общинне право) – традиційно-общинні правові системи.

Нині розрізняють два класичних типи правових систем. Один – романо-германський, або континентальний (Франція, ФРН, Італія, Іспанія та ін.) – у якому переважає нормативно-правовий акт. Тут право виступає переважно у формі закону. Другий -англо-американський, або загальне право (Англія, СІНА та ін.). Тут превага віддається судовому прецеденту, тобто судовому рішенню, присвяченому конкретній справі, яке стає зразком, прикладом для схожих життєвих випадків. Крім того, відрізняють змішаний (скандинав-ські та латиноамериканські групи правових систем) і традиційно-релігійний типи право-вих систем. Останній тип поділяється на підтипи: далекосхідно-традиційний (основні гру-пи – китайська, японська), релігійно-общинний (мусульманські, індуські, іудейські, хрис-тиянська групи), звичаєво-общинний (африканська група).

Корені українського права просліджуються у романо-герман-ському типі правової систе-ми (див. розділ V «Основні типи правових систем світу (Загальне порівняльне правознавс-тво»).

 

>>>215>>>

§ 5. Сучасні концепції праворозуміння

Розпочинаючи до визначення поняття права, ми повинні знати, що йтиметься не про без-посередньо-соціальне, а про юридичне право, не про природне, а про позитивне право, тобто про право, виражене в законах, інших джерелах, які є результатом цілеспрямованої вольової діяльності законодавців, суддів, самих суб'єктів права. Відокремлюючи позитив-не право від природного, слід зважувати й на те, що юридичні норми можуть бути одноча-сно втіленням природного права, носієм природно-правових цінностей. Коротше це мож-на сказати так: «позазако-нодавче» (природне) право може стати і стає «законодавчим».

Отже, ми розглядатимемо, головним чином, «законодавче» право, юридичне право, пози-тивне право, котре є волевиявленням держави, полягає у регулюванні суспільних відносин за допомогою норм і забезпечується її примусовою силою.

Кожна історична епоха виробляла своє розуміння права. Є кілька оригінальних концепцій походження, сутності та призначення права, створених за тисячоліття.

Сучасні наукові концепції (теорії) праворозуміння можна звести до трьох підходів:

1. Ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий: вихідна форма буття права – громадська свідомість; право – не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообо-в'язкові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінно-сті[3]. При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як но-рмативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.

2.  Нормативний (позитивістський): вихідна форма буття-права – норма права[4], право – норми, викладені в законах та інших нормативних актах. При такому підході відбувається ототожнення права і закону. Водночас нормативне праворозуміння орієнтує на такі влас-тивості права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулюван-ня.

 

>>>216>>>

3. Соціологічний: вихідна форма буття права – правовідносини; право – порядок суспіль-них відносин, який проявляється у діях і поведінці людей. При такому підході правом ви-знається його функціонування, реалізація, його «дія» у житті – у сформованих і таких, що формуються, суспільних відносинах, а не його створення правотворчими органами у