Загальна теорія держави і права

6. Загальнообов'язковість права виражається в тому, що встановлені правила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни. Загальнообов'язковість, загальність праву надає те, що в ньому виражаються узгоджені інтереси учасників регульованих відносин, що воно має нормативний характер.

7.  Державна забезпеченість, гарантованість права, аж до примусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому під-

 

>>>219>>>

тримує загальні правила, які визнаються державою правовими. Далеко не всі норми права додержуються та виконуються добровільно, в силу внутрішнього переконання. Значна ча-стина населення підкоряється вимогам правових лише тому, що за правом постає держава. Державна охорона правових норм містить у собі державний легальний примус, різні орга-нізаційні, організаційно-технічні, виховні та превентивні (попереджувальні) заходи дер-жавних органів з дотримання та виконання громадянами юридичних норм. До порушників вимог норм права компетентні державні органи можуть застосовувати заходи юридичної відповідальності приписів– дисциплінарної, адміністративної, кримінальної. Тим самим держава забезпечує загальнообов'язковість норм права.

§ 7. Сутність права

Сутність – це внутрішній зміст предмета, який виражається в єдності всіх його багатома-нітних властивостей і відносин, це є сенсом, суттю явища, позаяк зміст – певна сторона цілого, сукупність частин (елементів) предмета. Зміст у найзагальнішому вигляді є розви-нута в конкретну цілісність сутність об'єкта.

Сутність права – внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який виража-ється в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Під сутністю права в радянській літературі зазвичай розумілася піднята до закону воля панівного класу, зміст якої визначався матеріальними умовами життя цього класу. В усіх визначеннях права підкреслювався його класово-вольовий характер, причому він мав принципове методологічне значення для розуміння сутності експлуататорського права як вираження інтересів і волі всього панівного класу, а для соціалістичного права – як вира-ження інтересів і волі трудящих на чолі з робітничим класом. При цьому класові тракту-вання держави і права тісно змикалися.

Було б неслушним відривати один від одного класовий та соціальний аспекти сутності права. І той і інший аспекти складають єдину, хоча й внутрішньо суперечливу сутність права як регулятора суспільних відносин через державне закріплення міри свободи, рівно-сті та справедливості.

 

>>>220>>>

Поняттям права охоплюються два аспекти, які виражають його сутність:

–  цілісно-нормативний;

– регулятивний.

Якщо з цілісно-нормативної точки зору право є мірою свободи, рівності та справедливості (правомірним порядком), то з регулятивної точки зору – спрямовано на впорядкування суспільних відносин (динамічний, регулятивний аспект). На різних етапах розвитку суспі-льства перший аспект може домінувати, впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати на другий план. Тоді він стає нібито приглушеним, виявля-ється у трансформованому, стертому вигляді. Так, при феодалізмі міра свободи, рівності та справедливості була однією для поміщика, іншою – для кріпака (несвобода, відсутність рівності – формальної і фактичної, тобто несправедливість).

Сутність права менше піддається змінам, ніж його зміст і форма: зміни, що відбуваються у житті суспільства, спричиняють собою насамперед зміни в змісті права. Проте не можна відкидати зміну сутності права, визнавати для неї лише якості статичності та незмінності на відміну від змісту та форми. Діалектичний розвиток сутності права виражається, на-самперед, у зміні співвідношення між класовими завданнями та загальними справами, розв'язуваними правом; між правом як мірою свободи (є показником якості правопорядку) і правом як регулятором суспільних відносин (є інструментом підтримування правопоряд-ку). Етимологія слів «розвиток» і «зміна» дозволяє розглядати їх у тісному зв'язку.

У будь-якому суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоністичним, соціальне не-однорідним, але демократичним), сутність права залишається незмінною в тому, що право було, є і буде владним нормативним регулятором суспільних відносин, поведінки людей.

До категорії сутності мають належати такі якісні риси, без яких взагалі немає того пред-мета, про сутність якого йдеться. До сут-нісних якостей права слід віднести його нормати-вність, представницько-зобов'язуючий характер правових норм, їх зв'язок із державою (названі вище ознаки права).

Сутність права щонайкраще розкривається через його принципи, які розвивалися, збага-чувалися протягом століть.

 

>>>221>>>

§ 8. Принципи права

Принципи права – об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (пози-тивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічно-го поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку.

Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у форму-ванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. То-му принципи права можна назвати стрижнем правової матерії.

Принципи права слід відрізняти від норм-принципів, тобто принципів, які прямо закріп-лені у нормах права та являють собою внутрішній зміст цих норм (про норми-принципи див. у § «Види норм права»).

Відмінність принципів права від норм права:

Принципи права Норми права 

1. Розчиняються в безлічі норм, пронизують усю правову матерію, виводяться із її 1. З'являються як загальнообов'яз-кові формально-визначені правила поведінки, пронизані принципами права 

2. Є стрижнем усієї системи