Загальна теорія держави і права

Стверджуючи принципи свободи і справедливості, право набуває глибокого особистого значення, стає цінністю для окремої людини, конкретної групи та суспільства в цілому, відкриває особі доступ до благ і виступає дієвим засобом її соціальної захищеності. Як пи-сав український мислитель Б. Кістяківський, «право лише там, де є свобода особи». У цьому проявляється гуманістичний характер права. Саме через свою власну цінність пра-во входить до арсеналу загальнолюдських цінностей, що виробляються поколіннями лю-дей протягом історії.

§ 11. Співвідношення права і закону

Соціальна цінність права реалізується в соціальній цінності окремих юридичних законів.

Коли закон має соціальну цінність ?

 

>>>229>>>

Тоді, коли він відповідає праву, адже право і закон – не те саме. Закон може бути двох ви-дів: правовий і неправовий. Ще Тарас Шевченко мріяв про «праведний закон» в Україні, тобто про правовий, справедливий закон, підкреслюючи тим самим неправедність законів царської Росії для кріпаків і для пригноблених народів, що входили до її складу.

Правовий закон відповідає вимогам права, втілює справедливість. Проте будь-який закон – правовий чи неправовий – належним чином прийнятий, підлягає виконанню, доки він не скасований. У країнах із демократичним режимом (а такою є Україна) ця вимога не поши-рюється на явно злочинні розпорядження і накази (ст. 60 Конституції України).

У країнах із тоталітарним режимом неправових законів, постанов, наказів було і є чимало. Прикладом є фашистська Німеччина, у якій на підставі законів переслідувалися особи з політичних, расових і релігійних мотивів, скажімо, Закону «Про захист німецької крові та німецької честі» від 15 вересня 1935 р. На Нюрнберзькому процесі – судовому процесі у справі головних німецьких злочинців – винуватців Другої світової війни (відбувався 20.11.1945–01.10.1946) винні відповідали за злодіяння відповідно до міжнародного закону – Статуту Міжнародного трибуналу. Сторона, що їх захищала, заявила, що вони не несуть відповідальності, тому що як офіцери фашистської армії виконували «наказ» і закони сво-єї держави, діяли правомірно. Трибунал був іншої думки: «Вони виконували свавілля». Обвинувачі (одним із них був прокурор Української РСР Р. Руденко) не заперечували то-го, що підсудні не порушували юридичних актів своєї держави, однак самі акти були не-справедливими, антиправовими, тому що суперечили природним правам людини, народів, людства – насамперед правам на життя, мир, свободу. Відповідно до Статуту Міжнарод-ного трибуналу посадове становище підсудних, так само як і той факт, що підсудний діяв за розпорядженням уряду або за наказом начальника, не звільняє від відповідальності, ко-ли йдеться про злочини проти людства.

Можна навести приклад з історії законодавства СРСР, зокрема, періоду сталінського тота-літарного режиму. Постановою ЦВК СРСР «Про внесення змін до чинних кримінально-процесуальних кодексів союзних республік» від 1 грудня 1934 р.-були внесені зміни до чинних кримінально-процесуальних кодексів союзних республік про розслідування та розгляд справ про те-

 

>>>230>>>

рористичні організації і терористичні акти проти працівників радянської влади. Ці зміни позбавляли обвинувачених права на захист, на касаційне оскарження вироків, на подання прохань про помилування. Слідство було обмежено десятьма днями, і вирок про вищу мі-ру покарання підлягав виконанню негайно після його винесення.

Оцінка закону як правового та ставлення до нього значною мірою залежать від загальної і правової культури суспільства. Яке суспільство, такі і його уявлення про право та справе-дливість. Відмінності правових і неправових законів має практичний результат – створен-ня механізму контролю за змістом законів, їх відповідністю вихідним людським ціннос-тям. За допомогою такого механізму скасовується закон, визнаний неправовим. У більшо-сті розвинутих демократичних країн такий механізм існує. Він іменується конституційним контролем. В Україні його здійснює Конституційний суд, котрий, відповідно до ст. 147 Конституції України, вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції. Провідний принцип конституційного контролю виражається в такому – кон-ституція країни втілює прийняті в цій країні уявлення про права людини, про справедли-вість, рівність, свободу, про механізм управління та здійснення державної влади. Таким чином, визнається, що конституція – це основний правовий закон, а всі інші закони мо-жуть бути перевірені на відповідність конституції або, що те ж саме, на відповідність пра-ву. Якщо закон не відповідає конституції, він вважається неправовим і скасовується.

Звичайно, абсолютно правового ідеалу, що задовольняв би всіх, не існує. Практично не-можливо об'єктивно визначити справедливість, оскільки немає механізму її вичленування. Конституція – це наближення до ідеалу, яке на даному етапі розвитку країни відповідає рівню політичної, правової, нарешті, загальнолюдської культури суспільства. Іншої вищої точки відліку для визначення правового або неправового змісту закону, крім конституції, немає. У питаннях про права людини такою точкою відліку є міжнародні акти про права людини. Кожний підготовлений парламентом закон має бути перевірений на предмет його відповідності цим актам.

Отже, право і закон – не одне й