Загальна теорія держави і права

Віддати перевагу слід інтегративному підходу, який враховує і поєднує усе цінне в зазна-чених концепціях праворозуміння.

§ 6. Поняття і ознаки права

Право – система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних держа-вою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівно-сті та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (во-лі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.

Якими є специфічні ознаки права?

1. Вираження міри свободи, рівності та справедливості означає, що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у світовому співтоваристві. Право є мірою свободи та рівності людей, установленою державою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободи іншого. І цією мірою є справедливість. Повної свободи досягти не можна, проте можна бути вільним у тій мірі, у якій вільні інші. У праві свобода трансформується в суб'єктивні права, яким відповідають обов'язки, що їх обме-жують. Своїм загальним масштабом і рівною мірою право вимірює, «відміряє» і оформляє саме свободу в людських взаємовідносинах, свободу індивіда. Свобода не-

 

>>>217>>>

віддільна від справедливості і становить її підставу. Свобода завжди є обмеженою конкре-тними рамками (мірою), які не допускають антигромадських актів «користування свобо-дою». Це – рівність у свободі.

Але не завжди, не за усіх історичних часів була рівність у свободі, єдина для усіх міра свободи. Приміром, кріпосне право закріплювало становище несвободи селянина. Відні-маючи свободу в селянина, воно віддавало свободу пану. Міра свободи кріпака і пана – різна. По суті, кріпосне право – це вираження через закон свободи поміщика. Всяке право містить у собі елемент свободи, міру свободи, дарма що ця свобода й може бути односто-ронньою, має характер привілею однієї особи на шкоду іншій. У такому разі через право як систему норм, виданих державою, виражається воля панівного класу, свавілля панів і несвобода селян. Селяни віднесені не до суб'єктів, а до об'єктів права. До них не є застосо-вним принцип правової рівності. Таке право не може бути справедливим, тому що не ви-ражає міру свободи, рівну для усіх. Справедливість – це баланс інтересів: влади і грома-дянина, виробника і споживача, продавця і покупця, роботодавця і робітника тощо. Спра-ведлива міра свободи характеризує зміст права, а загальнообов'язковість права, що засно-вується на легітимному примусі, є його формальною властивістю, яка має істотний харак-тер.

Найвище суспільне призначення права -- забезпечувати у нормативному порядку свободу в суспільстві, підтверджувати справедливість, виключити сваволю і свавілля з життя сус-пільства. Неспроста ще римські юристи писали: уня est ars boni et aequi - право є мистецт-во добра та справедливості. Із загальносоціа-льної точки зору право – це міра свободи і справедливості. З формальної точки зору право – це міра свободи та справедливості, яка фактично захищена в цьому суспільстві.

2. Нормативність виявляє сенс і призначення права. Нормативністю права до суспільного життя вносяться істотні елементи єдності, рівності, принципової однаковості – право ви-ступає як загальний масштаб, міра (регулятор) поведінки людей. За допомогою норм пра-во регулює різні суспільні відносини, слугує знаряддям втілення в життя політики держа-ви, засобом організації її різнобічної управлінської та іншої діяльності. У нормативності є одна істотна риса: право виражається в нормативних узагальненнях (загальні дозволяння, загальні заборони, загальні зобов'я-

 

>>>218>>>

зування), які встановлюють межі досягнутої свободи, межі між свободою і несвободою на певному ступені суспільного прогресу.

3.  Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо. Досягається це за до-помогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки. Саме тому суб'єкти права чітко знають межі правомірної і неправомірної поведінки, свої права, свободи, обо-в'язки, обсяг і вид відповідальності за вчинене правопорушення. Вираження норм у зако-нах, інших нормативних актах, встановлення формальної рівності – це основна ознака фо-рмальної визначеності права.

4.  Системність права полягає в тому, що право – це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані та узгоджені. Системність вноситься до права законодавством. Лише системне, несуперечне право, яке виражає свою сутність через принципи, здатне виконати завдання, що постають перед ним. Сьогодні в Україні найваж-ливіше і найнагальні-ше завдання – відновити і зміцнити системність права, оскільки не-узгодженість нормативно-правових актів розірвала системоутворюючі зв'язки між юриди-чними нормами.

5.  Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових і індивідуальних інтересів означає, що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес. Пра-во акумулює суспільну, групову та індивідуальну волю громадян у їх гармонічному поєд-нанні, злагоді та компромісах. Воля пронизує діяльність людини, її цілеспрямовану пове-дінку в усіх, у тому числі й у правовій, сферах життя. Розуміння волі в праві виключає зведення права до знаряддя насильства держави, засобу придушення нею індивідуальної волі. Створюється ілюзія, що право виходить від держави. Насправді в ідеалі держава в особі своїх законодавчих органів «підносить до закону» суспільні, групові