Загальне землезнавство

Територіальність – географічні об’єкти мають певну розмірність – довжину, ширину, висоту, потужність; розташування на певній відстані, висоті чи глибині від інших географічних об’єктів.

Гетерогенність (різнорідність складу та будови) – об’єкти містять складові різної природи – зокрема живої та неживої (жива речовина, нежива речовина, біокосна (ґрунт, мертві органічні речовини)).

Здебільшого відсутність лінійних меж, а перехідні зони –це смуги, що мають певну площу, а ще частіше – об’єм. Наприклад: між водними і повітряними масами, між лісом і луками – узлісся.

Інтенсивна постійна взаємодія між географічними об’єктами через обмін речовиною, енергією. інформацією, при чому взаємодія тим активніша, чим більш відмінні їх властивості. Так, вітер сильніший, де більша різниця атмосферного тиску; більший стік у горах, де значні перепади висот, там же обвали. осипи, ерозія. Течії утворюються у протоках між океанами і морями. Специфічні географічні моделі – карти, глобуси. Крім того, знакові моделі – формули, схеми тощо.

Модельна парадигма здійснюється через ізоморфні та гомоморфні співвідношення. Ізоморфні – тоді, коли щонайменше два об’єкти (об’єкт і його модель) подібні настільки, що можуть взаємно заміщувати один одного. Так, спершу з’ясовують, що певна кількість об’єктів є ізоморфними, тобто належать до одного виду, типу. Потім детально досліджують один з об’єктів, вважаючи його ізоморфною моделлю усіх інших, таких об’єктів. Одержані дані переносять на десятки, сотні чи навіть тисячі ізоморфних об’єктів. Гомоморфні співвідношення – подібність за деякими суттєвими ознаками, хоча в цілому об’єкти дуже різні. Наприклад: динаміку підземних вод вивчають на електричних моделях.

Існують два підходи до географічного моделювання : 1) Усі наші знання про природу Землі – лише моделі, більш-менш наближені до дійсності. 2) Багато географічних явищ не можна досліджувати безпосередньо через їх величезні розміри, непомірну тривалість чи надвисоку швидкість процесів.

Моделювання  здійснюється також шляхом створення спеціальних приладів та установок – штормові басейни. моделі грозових процесів, атмосферних явищ(циклонів, антициклонів), рельєфотвірних процесів, гідрологічних процесів у різних водоймах (річках, озерах, водосховищах тощо). На цих моделях з’ясовуються закономірності перебігу процесів і на їх основі дається прогноз. Таким чином моделювання дає практичну користь. Моделювання застосовувалося з найдавніших часів: геліоцентрична модель Сонячної системи (Копернік), моделі внутрішньої будови Землі (модель Гольдшмідта як доменний процес).

 

1. Система складається з елементів

2. Усі елементи підлягають дії одних і тих же закономірностей. Знаючи загальні закономірності, легше і економніше (меншими зусиллями) вивчити усі елементи.

3. Елементи перебувають у закономірних взаємозв’язках. Прямі зв’язки – причинно-наслідкові; зворотній зв'язок є реактивним (тобто визначає реакцію системи на відповідний прямий зв'язок). За прямими зв’язками здійснюється обмін речовиною і енергією. За зворотними зв’язками відбувається саморегуляція геосистеми. Саморегуляція – одна із найголовніших властивостей геосистем, яка дозволяє їм існувати в умовах постійних зовнішніх впливів (космічних процесів, внутрішніх процесів Землі, й що зараз надзвичайно актуально, антропогенного впливу). Наприклад :антропогенний розвиток ерозії (розорювання степів, вирубування лісів).

Зворотні зв’язки бувають позитивні й негативні. Перші сприяють підсиленню зовнішнього впливу (лавиноподібні процеси, ланцюгові реакції), другі гасять зовнішні вплив. Саморегулювання водного балансу озер:

Х+У-Е=0 - стабільність маси води в озері; площі водного дзеркала.

Збільшення площі  водного дзеркала за рахунок збільшення надходження води ( Х чи У), викликає збільшення витрат на випаровування і водний баланс врівноважено,  а площа зменшується. Коли прихід води зменшується, то зменшується площа і зменшується випаровування. Водний баланс дорівнює 0. Тому озера не збільшуються безмежно й озера не зникають навіть у дуже посушливих районах.

Приклад  зворотних зв’язків у геосистемі  -  авторегулювання зледеніння на Землі  :  підняття земної поверхні  або похолодання атмосфери – розростання льодовиків → зменшення площі Світового океану → зменшення кількості опадів → зменшення льодовиків → не створюють мікроклімату, тому танення льодовиків → збільшення площі Світового океану → зменшення альбедо → Землі → подальше потепління → танення льодовиків → збільшення площі Світового океану → збільшення кількості опадів → розростання льодовиків → зменшення площі Світового океану → збільшення альбедо → подальше похолодання → розростання льодовиків. – Коло замкнулося. Це схема періодичності зледенінь за рахунок негативних зворотних зв’язків на основі перерозподілу води в системі океан – льодовики.

Інші приклади негативних зворотних зв’язків у геосистемах : відновлення природних геосистем після припинення втручання людини (заростання полів). Більшість складних геосистем здатні до саморозвитку – ускладнення та удосконалення. Природні системи утворюють ієрархію.

 

Взаємовідносини хазяїн-середовище має два аспекти :

1) (класична біологічна екологія) : хазяїн -  біота, середовище - абіогенна природа; 2) соціальна екологія – хазяїн-людське суспільство, середовище – біота +абіогенна природа. У геосистемах або екологічних  системах прямі зв’язки – природокористування, зворотні зв’язки – екологічна реакція.

Для пересічної людини (від піонера до пенсіонера) сформульовано екологічні принципи Комонера – все зв’язано з усім, усе повинно кудись діватися;

природа знає краще (вона не планувала водосховищ, коливання рівня Каспію або надлишки опадів у сухому степу).Уроки екологічних прорахунків – перекидання вод північних річок до Каспію, ефект водосховищ на рівнинах (Україна), підтоплення і засолення земель