Загальне землезнавство

Гумбольдт надавав особливого значення у формуванні природних зон живим організмам (особливо рослинності) й клімату. Він писав: «По-різному зітканий килим, накинутий багатою квітами флорою на оголене тіло Землі. Повнота життя розсіяна всюди й організм безперервно намагається зв’язувати у нові сполуки роз’єднані смертю елементи.» Проте ця життєва повнота і її відтворення відмінні в різних кліматах. У кожній зоні мешкають різні види тварин і рослин. Жива природа надає кожній області земної кулі свій характер і вигляд.»

Гумбольдт уважав, що пізнання характеру природи різних частин світу найтіснішим чином зв’язане з історією людства та його культурою. Природодослідник ясно бачив, що «чистої» природи не існує, вона змінена людською діяльністю. На відміну від своїх сучасників, які вважали відсутність лісів у Середземномор’ї одвічним, Гумбольдт наголошував, що лісове вбрання знищила людина.

Сучасник Гумбольдта Карл Ріттер сформулював хорологічну концепцію географії. Він наголошував, що географічні науки мають предметом простори на земній поверхні, незважаючи на те, якою речовиною заповнені ці простори, до якого царства природи відносяться земні об’єкти. Тобто географія характеризує взаємне розташування місцевостей та об’єктів на Землі. Ріттер наблизився до сучасного розуміння системи просторових відношень, вивченням якої займається сучасна географія. Учений розглядав географію як науку, що вивчає не лише природу, а й суспільство. Дослідник обґрунтував ідею географічного детермінізму. Він уважав, що особливості побуту народів та рівень життя людей різних країн є наслідком прямого впливу природних умов на суспільство. Ріттер робив висновки про те, що властивості природи певної місцевості визначають майбутнє народу. який тут проживає. 

Послідовник Ріттера  німецький учений Ратцель уважав, що природні умови визначають життя людини, створюють переваги одних людей над іншими. Тому північні народи білої раси повинні панувати над південними народами чорної раси тощо. Пізніше ці ідеї були покладені в основу геополітики, використаної гітлеризмом для виправдання своїх загарбницьких війн.

У книзі «Політична географія» Ратцель, зокрема, доводив, що держава, подібно живому організму, має боротися за розширення свого простору. Зазначене розуміння поняття «життєвий простір» було використано через 30 років після його смерті у геополітичній доктрині гітлерівської Німеччини.

 

Видатний кліматолог О.І. Воєйков, крім власне галузевих досліджень клімату Землі, розвивав ідеї прикладного землезнавства, зокрема займався проблемою конструктивних упливів людини на природу. Більше всього проблема впливу людства на природу Землі в цілому та на її окремі компоненти розглянута ученим у роботі «Вплив людини на природу». Остання була опублікована в журналі «Землезнавство» у 1894 році.

О.І. Воєйков доводив, що людина бореться з природою, прикладає великі зусилля і затрати, щоб її перемогти. А досягти подібних результатів  можна меншими зусиллями, розділивши природні об’єкти і явища, діючи на окремі з них, не даючи їм з’єднатися між собою. До природних об’єктів, на які людина може мати великий вплив, які вона може легко і з користю змінювати, учений відніс: 1) «сипучі тіла»(ґрунти, піски на суходолі, пил, сніг, тверді відклади річок та озер тощо); 2) внутрішні води; 3) рослинність; 4) загальні фізико-географічні умови або загальний вид Землі. 

Воєйков писав про «сипучі тіла»: людина може впливати на ці тіла різним чином, але основний спосіб полягає у тому, що людина користується рослинністю. Часто ці впливи опосередковані, нецілеспрямовані. Учений наголошував, що сипучі піски, які існують у багатьох культурних країнах, утворилися  внаслідок вирубок лісів та випасу худоби на цих вирубках. Таким чином відбулося знищення рослинності, яка важко і довго відновлюється, особливо у районах з недостатнім зволоженням.

Дослідник обґрунтовував різні види конструктивних цілеспрямованих упливів людини на природу. Це, зокрема. степове лісорозведення, яке захищає поля від посухи, оранка вздовж горизонталей на схилах, що запобігає ерозії та зберігає вологу в ґрунті, зрошення ґрунтів, створення ставків на річках у вододефіцитних районах, будівництво резервних дешевих сховищ для хліба, зібраного у врожайні роки.

Василь Васильович Докучаєв уперше вказав на принципово нове утворення, яке формується внаслідок тісної взаємодії між усіма природними компонентами на певній території упродовж певного часую. Мова йде про ґрунт. Учений розглядав ґрунт  як «дзеркало ландшафту», у котрому ніби у фокусі сходяться усі особливості природних комплексів – ландшафтів. Наприклад, типовий підзолистий ґрунт може утворитися лише під хвойним лісом в умовах помірного холодного клімату при переважанні опадів над випаровуваністю. Типовий підзолистий горизонт у цьому ґрунті – це результат впливу кислого середовища, що утворюється при розкладі решток хвойних порід і промивного режиму, зумовленого кліматом. Докучаєв вводить поняття про чинники ґрунтоутворення, тим самим створюючи засади генетичного ґрунтознавства.

Друга дуже велика заслуга В.В. Докучаєва полягає у розробці вчення про природну зональність у повному обсязі. Ще до Докучаєва були відомі окремі факти зонального поширення клімату (насамперед теплових поясів) і рослинності, проте в якості універсального закону він сформульований не був. Провівши широкомасштабні дослідження ґрунтів та з’ясувавши їх широтне розповсюдження, учений почав відшукувати прояви зональності