Закономірності суспільного прогресу

C. 33—44.

Семенов В. Г., Шулъженко Ф. П. Формування ідеї громадянського сус-пільства та правової держави в західноєвропейській філософії XVII—XVIII століть. — К., 1995. — С. 38—47.

Розділ VI. Основні етапи розвитку політичних і правових вчень у Росії

1. Державно-правові вчення періоду утворення феодальної централізованої держави та зміцнення абсолютизму в Росії

Формування феодальної держави на території теперішньої Росії має ба-гатовічну історію, яка сягає часів Київської Русі. У XII ст. виникли Владими-ро-Суздальське князівство та Новгородська феодальна республіка. У XIII ст. землі майбутньої Росії зазнали нападів шведів і німців (Невська битва 1240 р. та Льодове побоїще 1242 p.), а також монголо-татар. З XIV ст. почалися лік-відація феодальної роздробленості та об'єднання земель під егідою Москов-ського князівства.

З другої половини XV ст. Москва — визнаний центр єдиної держави. Відтоді почали складатися державні погляди, головним аспектом яких були претензії на місце й роль Московської держави серед інших держав, а також піднесення, возвеличення Москви.

Характерним у цьому плані було вчення псковського ченця Філофея (XVI ст.), відоме з часів правління московського князя Василя ІП (1479— 1533) як концепція "Москва — третій Рим". У ній, зокрема, зазначалося, що основа історичного процесу — божественне провидіння і віра в єдиного Бога. Рим, який був центром християнської релігії, втратив свою роль, його влада поширювалася тільки на християнську церкву західного обряду; Константи-нополь, що був центром християнської релігії східного обряду, загарбали ту-рки 1453 р. Наступним центром усього православного світу мала стати Мос-ква, а очолити цей світ — великий московський князь. Московській державі, за вченням Філофея, належало стати світовою столицею і здійснювати духо-вний (ідеологічний) вплив на інші православні країни.

Згодом означена концепція знаходила підтримку в творах багатьох представників російської "політико-правової ідеології. Водночас централіза-ція Російської держави супроводжувалася процесами, що були характерними для феодалізму. В середньовічному російському суспільстві виборювали зве-рхність два соціальні інститути: держава і церква.

Для послаблення духовної влади в суспільстві держава намірялася по-збавити церкву економічної самостійності, права володіння населеними зем-лями. Проблема скасування права церковної влади на зламі XV—XVI ст. ви-кликала до життя дві протилежні ідейні течії, які значною мірою вплинули на подальший розвиток політичної та правової думки в Росії. Представники першої течії — "нестяжателі", засновником якої був монах Ніл Сорський (у миру Микола Майков, 1433—1508), пропонували задля відновлення автори-тету церкви в суспільстві вести аскетичний спосіб життя, відмовитися від во-лодіння майном, заселеними землями, самостійно вести господарство для свого утримання. Ідеї "нестяжателів" про співвідношення світської та духов-ної влади з 1508 р. підтримував Вассіан Патрикеев (?—1545), але рішуче ви-словлювався проти підкорення церкви державі.

Прихильники другої ідейної течії, йосифляни, засновником якої був Иосиф Волоцький (у миру Іван Санін, 1439 чи 1440—1515), робили спроби обстояти право на володіння населеними землями, висловлювали думки про те, що духовна влада вища від світської, а цар є слугою Бога і мусить корити-ся церкві.

Великий князь московський Іван III (1440—1505) не був зацікавлений у з'ясуванні відносин із церквою, оскільки переймався приєднанням земель (Ярославль — 1463 p.; Новгород — 1478 р.; Твер — 1485 р. та ін.)» створен-ням центрального державного апарату, законодавчої бази (Судебник 1497 р.) і потребував підтримки з боку церкви. Тому проблему скасування права цер-кви на володіння населеними землями було знято, а церква, завдячуючи Іва-нові III, почала ідеологічно забезпечувати процес об'єднання земель і докла-дати зусиль для припинення міжусобних суперечок між князями. Ідея централізації влади знову стала визначальною в політико-правових поглядах тогочасного суспільства.

Прибічником ідеї централізованої монархії з сильною зовнішньою по-літикою був ідеолог дворянства, письменник-публіцист Іван Семенович Пе-ресвєтов. У 1549 р. він передав першому російському цареві Івану IV (Гроз-ному, 1530—1584) свої послання "Малу чолобитну" та "Велику чолобитну", в яких виклав власну концепцію державних реформ.

Князівське правління та боярство він уважав такими, що віджили, за-старіли і стримують розвиток єдиної сильної держави. Великі надії в питанні державотворення він покладав на новий соціальний прошарок суспільства — дворянство та надзаконну владу царя.

Задача єдиноуправителя, на думку І. Пересвєтова, полягала в установ-ленні в державі "великої правди" та "обов'язку", коли всі піддані муситимуть докладати зусиль для покріплення держави та сприяти підвищенню автори-тету царя.

Монархічна держава мала б здійснити військову реформу, оскільки своєю силою військо здобуває славу цареві. А оскільки підневільна людина, кріпак не може бути хоробрим воїном, то І. Пересвєтов пропонував звільнити холопів.

У XVII ст. тенденції капіталістичного способу виробництва, що з'яви-лися в Росії, зіткнулися з кріпосними відносинами; це призвело до заколотів у декількох містах і повстання в 1606—1607 pp. під проводом 1.1. Болотни-кова, а в 1670—1671 pp. — під орудою С. Т. Разіна.

Під час цих соціальних стресів у російському політичному житті вини-кло нове явище — самозванство, поширенню якого сприяла криза династич-ного правління. Відтак спалахнула громадянська війна, що супроводжувалася польсько-шведською інтервенцією.

Російське суспільство взяло участь у політичному житті: формуванні ополчення, а також виборах його органів влади і правління, що сприяло фор-муванню нових політичних поглядів на державність.

Але згодом, до середини XVII ст. династія Рома-нових закріпила своє становище і почала обмежувати участь людей у політичному житті.