Закономірності суспільного прогресу

Основу політичної філософії Мілля становлять способи: забезпечення блага індивіда та блага всього суспільства; ролі та меж влади держави; обсягу автономії особистості. Він звинувачував сучасні йому політичні інституції в тому, що вони пригноблюють вільний розвиток індивіда, і ставив у центр своєї філософії історії та соціальної філософії поняття свободи і прогресу. Вчений гадав, що свобода є постійним джерелом прогресу, оскільки завдяки їй може бути стільки незалежних центрів прогресу, скільки й особистостей. Свобода, за Міллем, — це насамперед свобода особистості, індивіда. Особ-ливу увагу він звертав на свободу висловлювання, логічно доводячи, що для прогресивного розвитку суспільства необхідна боротьба думок, а отже, кори-сними є не тільки правильні, а й хибні думки. Істина, на думку мислителя, безконечна та багатогранна, різні її грані доповнюють одна одну. Він глибоко вірив у природність і необхідність плюралізму думок і політичних позицій.

Слід зазначити, що Мілль був першим ліберальним мислителем, який, проаналізувавши стан тогочасного суспільства, чітко визначив ті проблеми, зокрема соціальні, що в ньому існували. Він писав: "Суттєвою умовою суспі-льного життя є взаємне визнання інтересів. Увесь рух суспільства постійно прямує до такого стану, коли, врешті, для кожного індивіда стане просто не-можливим мати які-небудь стосунки з кимось із подібних до себе інакше як за умови абсолютної рівності. З розвитком суспільства і покріпленням суспі-льних зв'язків безпосередня сила досвіду та особистий інтерес кожного інди-віда спонукають співвідносити власні вчинки з інтересами інших; індивідуа-льні прагнення дедалі більше ототожнюються з загальним благом або, при-наймні, силою самого досвіду потрапляють у щораз більшу залежність од вимог загального блага... З кожним кроком завдяки політичному прогресові усуваються причини, якими зумовлюється протилежність інтересів, ліквідо-вується та нерівність між індивідами або класами індивідів, ті легальні при-вілеї, які ще й досі дають підставу не визнавати інтересів значної частини людства".

Мілль був переконаний у неминучості зростання соціальної солідарно-сті й рівності та можливості мирними засобами усунути вади тогочасного су-спільства. Шлях до цього, на його думку, лежав через удосконалення форма-льних політичних інститутів. Він підкреслював актуальність ідеалів консти-туціоналізму та важливість установлення меж влади держави стосовно інди-віда. Вчений підкреслював: "Воля народу, насправді, є не що інше, як воля найчисленнішої чи найдіяльнішої частини народу, тобто воля більшості або тих, хто здатний примусити визнавати себе за більшість, а отже, народна влада може прагнути пригнічувати частину народу, і тому проти її зловжи-вань також необхідні заходи, як і проти зловживань будь-якої іншої влади. Отож, обмеження державної влади над індивідом не втрачає свого значення і в тому разі, коли наділені владою відповідальні перед народом, тобто перед більшістю народу". Водночас Мілль, як і Токвіль, підкреслював загрозу "ти-ранії більшості" для індивіда. "Не досить мати охорону тільки від державної тиранії, — писав він, — а необхідно мати охорону і від тиранії пануючої в суспільстві думки або почуття, від властивого суспільству тяжіння, хоч і не кримінальними заходами, силоміць накидати свої ідеї та свої правила тим ін-дивідам, які з ним розходяться у своїх поняттях... Є межа, поза якою громад-ська думка не може законно втручатися в індивідуальну незалежність; слід установити цю межу, слід охороняти її від порушень — це так само необхід-но, як необхідна охорона від політичного деспотизму". "Усе, що знищує ін-дивідуальність, є деспотизм", — підкреслював Мілль. І духовно-моральний деспотизм, що нерідко практикується більшістю суспільства, може бути зна-чно жорстокішим, аніж деспотизм державний. Це твердження мислителя бу-ло, власне, першою реакцією на "масову демократію" з її нівеляцією індиві-дуальності.

Значну увагу в концепції Мілля приділено правам людини. Для обгрун-тування прав людини стосовно держави й суспільства вчений "не запозичу-вав доказів з ідеї абстрактного права", а виходив, відповідно до утилітарист-ської традиції, з принципу користі — як індивіда, так і суспільства. З цього ж принципу він виходив, обрунтовуючи й соціальні обов'язки, зазначаючи, що "договірна гіпотеза, придумана для пояснення соціальних обов'язків абсолю-тно непотрібна". Мілль розглядав права людини, по-перше, як сферу, вільну від втручання держави, а, по-друге, прагнув максимально звузити коло випа-дків, коли втручання держави й суспільства у справи індивіда є допустимим. Головний принцип ставлення суспільства й держави до індивіда має полягати в тому, що люди індивідуально чи колективно можуть справедливо втруча-тися в дії індивіда тільки заради самозбереження, і кожен член цивілізовано-го суспільства може бути справедливо підданий якомусь примусові лише в тому разі, коли це необхідно для попередження з його боку шкідливих дій відносно інших людей; особисте ж благо самого індивіда — фізичне або мо-ральне — не є достатньою підставою для будь-якого втручання в його дії. Ін-дивідуальна